This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

3.2. Фінансові ресурси підприємства і джерела їх формування

Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і необхідні для виконання ним фінансових зобов'язань, здійснення витрат з розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.

Фінансові ресурси комерційного підприємства складаються з таких елементів:

• статутного (або пайового) капіталу (фонду);

• додаткового капіталу, одержаного за рахунок того, що вартість реалізації випущених акціонерним товариством (АТ) акцій перевищує їх номінальну вартість; суми дооцінки необоротних активів (вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних і фізичних осіб);

• резервного капіталу;

• амортизаційних відрахувань;

• забезпечення наступних виплат і платежів (резервів на оплату наступних відпусток тощо);

• нерозподіленого прибутку;

• довго- і короткострокових кредитів комерційних банків;

• позикових коштів від реалізації облігацій власної емісії;

• законної кредиторської заборгованості всіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, відрахувань у державні страхові фонди з оплати праці, за виданими векселями, за одержаними авансами;

• інших коштів, відображених у пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Актив балансу підприємства показує, як воно розмістило наявні фінансові ресурси, куди вони спрямовані на дату складання бухгалтерського звіту.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок власних і прирівняних до них коштів, а також позикових коштів.

Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності передує формування статутного фонду. Статутний фонд — це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує власні (основні та оборотні) засоби.

Залежно від організаційно-правової форми господарювання статутний фонд може утворюватися з акціонерного капіталу, пайових внесків членів кооперативів, засновників, а також бюджетних коштів.

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва і реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

За напрямками надходження фінансові ресурси поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові ресурси — це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси — це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви).

У процесі діяльності підприємство повинно вибрати оптимальні варіанти збільшення капіталу — за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необхідно, наприклад, з'ясувати:

• яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку — у фонд споживання;

• як використати кошти — на будівництво нового цеху чи придбання акцій іншого підприємства;

• куди вкласти кошти — придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх у міру потреби;

• збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Правильне розпорядження фінансовими ресурсами саме по собі є важливим чинником забезпечення ефективності розв'язання економічних і соціальних завдань підприємства.

Певні висновки щодо ефективності використання фінансових ресурсів підприємства (і, отже, щодо ефективності його фінансової діяльності ) можна робити шляхом порівняння досягнутого результату його господарської діяльності — прибутку — з обсягом фінансових ресурсів, що були в розпорядженні підприємства у відповідний період.

Власні фінансові ресурси та їх використання для фінансування створення активів. Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джерелом формування його активів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких підприємство не може нормально функціонувати.

По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, по-друге — фонд власних оборотних засобів і засобів обігу. Матеріально-технічною основою виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки їх першочергове формування, функціонування та розширене відтворення здійснюються за безпосередньої участі фінансів. З їх допомогою створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, які опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

Початково основні фонди новостворюваних підприємств формуються за рахунок основних засобів, які є частиною статутного фонду. Основні засоби — це кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства розмір основних засобів збігається з вартістю основних фондів. У подальші періоди внаслідок участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюється: одна її частина, яка дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, друга виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Перенесена на готову продукцію частина вартості зношених основних фондів у процесі реалізації цієї продукції поступово відшкодовується підприємству у складі доходу (виручки) від її реалізації (надходження від амортизації).

Для забезпечення безперебійності виробництва та реалізації продукції у розпорядженні кожного підприємства мають бути одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу. Тому після заснування підприємству необхідна певна сума коштів у складі сформованого статутного фонду для придбання матеріальних оборотних фондів, для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові кошти, які авансуються в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять оборотні засоби підприємства (оборотні активи).

Для формування оборотних засобів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні засоби відіграють основну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, які працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність для того, щоб працювати рентабельно й відповідати за прийняті рішення.

Власні обігові кошти формуються в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд.

Розмір статутного фонду значною мірою визначає масштаб виробничо-господарської діяльності підприємства, хоча, звичайно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутного фонду підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них. Певною мірою розмір статутного фонду впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Розмір статутного фонду, що визначає участь кожного із засновників та акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення розміру прибутку, який кожний із них одержує при розподілі прибутку.

Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується у статуті або в установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади при державній реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки контролюють розмір статутного фонду кожного підприємства і те, щоб він був відповідно оплачений. Недостатньо лише задекларувати у статуті певний розмір статутного фонду. Необхідно вжити заходів для того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) реально надійшли в розпорядження підприємства від усіх юридичних та фізичних осіб, що мають частки у статутному фонді та є його власниками.

Поряд з коштами, які надходять у розпорядження підприємства з різних джерел (від акціонерів, пайовиків та інших засновників), статутний фонд формується з вартості майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів, а також нематеріальних активів. До нематеріальних активів належить вартість права користуватись:

• результатами інтелектуальної діяльності у вигляді винаходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідну діяльність та інших об'єктів інтелектуальної власності;

• землею, водою або іншими природними ресурсами;

• будівлями, обладнанням.

Порядок формування, використання і збільшення коштів статутного фонду як джерела виконання фінансових зобов'язань юридичних осіб перед кредиторами залежить від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

Статутний фонд державного підприємства — це сума коштів і вартість майна, безоплатно наданих державою в постійне розпорядження підприємства на праві господарського відання або оперативного управління (для казенних підприємств). Чинним законодавством України встановлено, що, здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається цими ресурсами, чинить щодо них будь-які дії, що не суперечать закону і меті його діяльності.

У разі створення нового підприємства статутний фонд розраховують виходячи з кошторису будівництва, вартості необхідного технологічного устаткування, а також розміру мінімальних нормативних запасів сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, інших виробничих запасів, незавершеного будівництва, видатків майбутніх періодів, готової продукції, товарів.

Статутний фонд комунального підприємства формується з внесків коштів і майна органом місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади-власника. Майно комунального підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (для комунального комерційного підприємства) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

У господарських товариствах (акціонерних, з обмеженою і додатковою відповідальністю, повних, командитних) статутний фонд складається із внесків засновників і учасників. Внески можуть бути у вигляді майна, матеріальних цінностей, майнових прав, грошових коштів. Усі види внесків оцінюються в грошовій формі та становлять частку співвласників (засновників і учасників) у статутному фонді товариства.

Законодавством України передбачаються для господарських товариств мінімальні розміри статутного фонду, нижче яких державна реєстрація підприємства забороняється. Ці мінімальні розміри через інфляційні явища в економіці можуть час від часу змінюватися в законодавчому порядку.

Розмір статутного фонду підприємства у процесі його господарської діяльності може збільшуватись за рахунок додаткових внесків власників або отриманого прибутку, чи зменшуватись.

Державним підприємствам можуть бути надані додаткові кошти за рахунок бюджету з метою здійснення єдиної державної технічної політики, створення фінансових передумов для регулювання структури суспільного виробництва, розвитку пріоритетних галузей економіки. Статутні фонди комунальних підприємств можуть бути збільшені за рахунок додаткових внесків відповідних органів місцевого самоврядування. Акціонерні товариства можуть додатково випустити акції, інші господарські товариства — збільшити суму внесків учасників до статутного фонду підприємства.

Прибуток підприємства є основним внутрішнім джерелом збільшення власних фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибуток, який забезпечує необхідний приріст грошових ресурсів, насамперед для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери. Якщо підприємство збиткове, це призводить до зменшення, "проїдання" фінансових ресурсів, передусім статутного фонду.

Позикові фінансові ресурси. Особливості й умови кругообігу основних і оборотних засобів зумовлюють потребу у формуванні певної частини фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів. Для поповнення оборотних засобів підприємства залучають короткострокові кредити (з терміном погашення до одного року), для фінансування капіталовкладень — середньострокові (від одного до трьох років) і довгострокові кредити (від трьох років).

Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Забезпеченість кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Кредити можуть бути забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантованими (банками, фінансами чи майном третьої особи) або мати інше забезпечення (поручництво, свідоцтво страхової організації).

Повернення, строковість і платність означають, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною оплатою за його користування. Цільова спрямованість передбачає використання позикових коштів на конкретні цілі згідно з кредитним договором.

Кредитні взаємовідносини регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, який підписують кредитор і позичальник, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від галузевої належності, статуту, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування ним. Для отримання кредиту позичальник подає в банк звернення у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначаються необхідний розмір кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишки коштів на рахунках й наявність заборгованості за позиками.

Розмір відсоткових ставок і порядок їх сплати встановлюються банком та визначаються у кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатись і змінюватися тільки за взаємної згоди кредитора і позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, який отримує одноразовий кредит на придбання товарів або оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами та угодами, подає в банк їх копії та інші документи, що стосуються заходу, за рахунок якого передбачається погасити кредит.

Позичальник, що звертається в банк за кредитом на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання тощо, подає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші необхідні для кредитування документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт).

Позичальник, який отримує кредит на витрати, що не перекриваються надходженнями протягом календарного року, подає прогнозні розрахунки потреби в короткостроковому кредиті на рік з поквартальним розбиттям.

Комерційний банк аналізує й вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання кредиту або про відмову його видати.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника за Положенням НБУ про кредитування можуть бути:

• забезпеченість власними коштами не менш як 50 % загального обсягу його видатків;

• репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію і характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

• економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яку отримує банк при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються так:

• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

• матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листи, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надавати кредити з такою метою:

• покриття збитків господарської діяльності позичальника;

• формування і збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств;

• придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Крім банківського кредиту до складу позичених фінансових ресурсів підприємств входить кредиторська заборгованість усіх видів, що виникає в розрахунках з іншими фізичними та юридичними особами — постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, з робітниками і службовцями підприємства.

Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді відстрочення платежу за продані товари, виконані роботи, надані послуги або у вигляді авансових платежів підприємству-постачальнику за договорами поставки продукції, виконання робіт або надання послуг.

Комерційні кредити в товарній формі виникають у розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, в якій припускається відстрочення остаточного розрахунку на визначений термін і під проценти.

Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати виконаних робіт, наданих послуг) покупцеві в момент підписання договору або фактичного отримання товарів (виконаних робіт, наданих послуг) незалежно від часу погашення заборгованості. У відносинах, пов'язаних з наданням комерційного кредиту, кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право бути кредитором або одержувачем кредитів. Поширеною формою оформлення товарного кредиту є видання підприємством векселів своїм постачальникам.

Формування частини фінансових ресурсів за рахунок нормальної (непростроченої) кредиторської заборгованості, використання банківського та комерційного кредиту — це закономірне явище ринкової економіки, притаманне суб'єктам господарювання, які нормально і ефективно функціонують.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine