Главная

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

11.4. ПРОБЛЕМА «СВОБОДИ» У ФІЛОСОФІЇ Ж.-П. САРТРА

Новим поштовхом у розвитку екзистенціалізму стала діяльність французьких філософів Сартра і Камю. Жан-Поль Сартр (1905-1980 рр.) народився в Парижі, закінчив привілейований вищий навчальний заклад Еколь Нормаль, викладав філософію в Гаврі. В 1933-1934 рр., перебуваючи на стажуванні в Берліні, знайомиться з феноменологією Е. Гуссерля та дістає уявлення про екзистенціалізм М. Г. Гайдеггера. У 30-х роках починає розвивати вчення про нічим не детерміновану, спонтанну творчість екзистенції. Після початку Другої світової війни бере участь у боях проти німців, потрапляє у полон, з табору для військовополонених виходить завдяки імітації тяжкої хвороби. Бере участь у Русі Опору. З середини 40-х рр. Сартр веде активну політичну діяльність у Франції, намагається заснувати партію, яка мала виражати інтереси та настрої лівої інтелігенції. З 1952 р. починається його співпраця з французькими комуністами. Сартр двічі приїжджає в СРСР, підтримує революцію на Кубі, виступає проти французьких колоніальних війн у В'єтнамі та Алжирі, проти американської війни у В'єтнамі. Після травневих подій 1968 р. Сартр підтримує різні лівоекстремістські угруповання, стає редактором маоїстського журналу «Справа народу», критикує комуністичні партії за «опортунізм». У 1964 р. Сартр відмовився від присудженої йому Нобелівської премії з літератури. Він високо цінував марксизм, вважаючи його «неминущою філософією нашого часу»; власний екзистенціалізм він розглядав як доповнення марксистської теорії суспільства. Основні філософські праці: «Буття і ніщо» (1943), «Екзистенціалізм - це гуманізм» (1946), «Критика діалектичного розуму» (1960). У творчому доробку Сартра є також романи, п'єси, статті.

Вихідний пункт екзистенціалізму, за Сартром, — це проблема, яку вирішують герої Достоєвського: якщо Бога немає, то все дозволено. Разом з Богом зникає можливість знайти які-небудь цінності у надчуттєвому світі. Немає більше апріорного добра, як немає безмежного й удосконаленого розуму, щоб це добро осмислити. Людина сама обирає цінності моралі, сама проектує своє життя, наповнює його змістом або робить порожнім і беззмістовним. Ця здатність вибирати згідно зі «своїми істинами» відрізняє людину від об'єктів живої та неживої природи.

Перший принцип екзистенціалізму — положення: людина є те, що вона робить. Саме людське життя — це можливість. Немає раз і назавжди даної та незмінної людської природи, немає детермінізму, людина вільна, людина є свобода. Цей висновок Сартр робить на основі розуміння свідомості як буття, існування якого складає сутність. Свідомість існує лише тією мірою, якою вона проявляється, тобто вона є самодіяльність без носія.

У центрі онтології Сартра знаходиться «Я». Зі свідомості, з «Я» «висвічується» вся життєвість і конкретна реальність. Природа якщо й світить, то лише відображеним світлом того, хто усвідомлює, того, хто прагне «Я», і в той же час становить для нього перепону. Звідси Сартр виводить поняття «негативної діалектики». Оскільки вона втілюється в запереченні, анігіляції, то її носієм може бути тільки свідомість. Якщо свідомість є абстракція і володіє реальністю тільки в особистісному вираженні, як «Я», то єдиним джерелом і сферою здійснення діалектики є не «свідомість взагалі», а «моя свідомість», «Я» як «для-себе-буття». «Я» - єдине джерело заперечення. Ця здатність заперечення всього даного, в тому числі і себе самого як даного, створює зміст «для-себе-буття», всього людського існування. До того ж мова йде не про людину «взагалі», а завжди про неповторну індивідуальність, про людську одиничність.

Ядром екзистенціалізму Сартра є «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ні причини, ні основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно обирає. Свобода передбачає незалежність стосовно минулого, заперечення його, розрив з ним.

Людина вільна незалежно від реальної можливості здійснення своїх прагнень. Уже сама постановка завдання, саме прагнення, сам вибір мети достатні для утворення свободи. Свобода міститься в самому спрямуванні. «Проект» — не шлях до неї, а її вираження, він є свобода, що проектує сама себе.

За Сартром, ніякі об'єктивні обставини не можуть позбавити людину невід'ємної від неї свободи. Вона зберігається в будь-якій ситуації і є можливістю вибирати - вибирати не реальні можливості, а своє ставлення до певної ситуації. Суб'єктивація свободи означає сприйняття

«Що справедливо відносно мене, справедливо відносно іншого. Поки я намагаюся звільнитись від влади іншого, він прагне звільнитися від моєї влади; поки я прагну підкорити іншого, він хоче підкорити мене».

Ж.-П. Сартр

індивідом своєї залежності: він може «вільно» примиритися з нею; при цьому він такий же вільний, як і тоді, коли повстає проти неї. Невільник чи раб «вільні», самовизначаючи своє ставлення до свого становища. Перепона, обмеження визначається тим, чого ми хочемо. Тобто завдання полягає не в зміні світу, а в зміні свого ставлення до нього.

Свобода забезпечується тільки вибором мети і не потребує  її досягнення. Абсолютність свободи робить людину залежною від своєї свободи. Сама свобода встановлює єдину межу свободи людини. Людина, за формулою Сартра, «приречена до свободи».

Розуміння Сартром свободи як фатуму відкриває шлях до примирення з усякою дійсністю так само, як і до протесту проти усякої дійсності, до боротьби проти неї. Вона служить теоретичним обґрунтуванням будь-якого ставлення до дійсності, тому й не обґрунтовує ніякого однозначного ставлення до неї.

Вчення про людську свободу визначає характер екзистенціалістської етики. Людина - єдине джерело, критерій і мета моральності. Не суспільство, не людина взагалі, а кожна окрема людина є окреме «Я». Мова йде не тільки про особисту моральну відповідальність, а й про особистість як міру моральності.

Основним критерієм моральності висувається «аутентичність», тобто відповідність свідомості людини саме її власній, «дійсній» свідомості. Це знайшло вираження в «категоричному імперативі» Сартра: користуйся своєю свободою, будь самим собою. Моральна свідомість у Сартра не знає закону, бо якщо людина «приречена до свободи», вона сама є законом своєї діяльності.

З огляду на вищесказане по-іншому постає проблема відповідальності людини за свій вибір, за своє життя. Вибираючи себе, людина бере на себе величезну відповідальність як за себе, так і за все людство. Вона відповідальна «за всіх». І чим більш обґрунтовано людина здійснює свій вибір, тим з більшою кількістю «інших» вона «радиться». Відчуття відповідальності за свій вибір пов'язане з відчуттям невпевне

«Якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідальна за те, чим вона є. Таким чином, у першу чергу екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування».

Ж.-П. Сартр

пості, страху, тривоги, туги. Позбавитися цих почуттів людина може при здійсненні вибору на користь «недійсного буття», буття «як усі», тобто заперечення особистісного, унікального, заховавшись «за всіх». Спільне буття знімає тривогу, невпевненість, тугу, а разом з ними і відповідальність. Хочеш жити «недійсним буттям» — живи «як усі». Хочеш жити «дійсним життям» — бунтуй проти суспільства, живи «не як усі», але бери на себе і відповідальність.