Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Павло Полуботок (1722—1724)

Негайно після похорону Івана Скоропадського старшина звернулася з проханням до Петра 1 дозволити провести вибори нового гетьмана, а тимчасово уповноважила Чернігівського полковника Павла Полуботка перебрати правління як наказний гетьман. Одночасно приїхав до Глухова бригадир Вельямінов і зформував Малоросійську Колегію. Так постали два уряди: Генеральна Військова Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська Колегія з бригадиром Вельяміновим, і між ними почалися тертя.

Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшини й козацтва. Це була людина енергійна, твердої вдачі, оборонець автономних прав України. Він подав протест до Сенату проти Малоросійської Колегії, яка зверталася до Генеральної Військової Канцелярії з наказами, як до підвладної їй установи, і цим разом добився, що Сенат наказав Вельямінові звертатися до Військової Канцелярії з «промеморіями» і надалі працювати в контакті з вищими українськими установами. Але Вельямінов не відступив: він переслав Петрові проект реформи, і цар передав Малоросійській Колегії ведення фінансових справ. Тим часом Полуботок провів реформу судів, зробив Генеральний Суд колегіяльним, розгорнув боротьбу з хабарництвом та тяганиною в провінційних сулах і встановив порядок апеляцій. Цим він вибив зброю з рук Малоросійської Колегії, яка створена була нібито для охорони інтересів українського народу.

Діяльність Полуботка обурила Петра і він викликав до Петербурґу наказного гетьмана, генерального писаря Савича, генерального суддю Черниша та інших старшин. Тоді старшина Стародубського полку подала Вельямінову петицію з просьбою передати суди росіянам і призначити росіян полковниками. Полуботок і старшина також подали петицію про привернення Україні старих прав і обрання гетьмана.

Петро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що була з ним, і всіх українців, що підписали петицію. Полуботок, реєнт Генеральної Канцелярії Володховський та полковник Переяславський Карпека померли у в'язниці. Інших, після смерти Петра, в 1725 році, звільнено, але інтерновано в Петербурзі. Відпущено на Україну лише тих, хто мав синів, а синів узято закладниками. Це був повний розгром української старшини. В Україні все затихло, пригнічене терором. Правила Малоросійська Колегія разом з слухняною старшиною.

Малоросійська Колегія накладала щораз нові податки, збираючи їх грошима та збіжжям; щороку сума податків збільшувалась: до 1725 року зібрано 45.527 карбованців, року 1725 — 244.225. Все надсилалося до російського уряду.

В пам'яті українського народу Павло Полуботок залишився як один із улюблених героїв, який боронив українську автономію і заплатив за неї життям. В «Історії Русів» змальовано його як сміливого борця за національну свободу. В домах багатьох свідомих українських патріотів ХVIII-ХІХ ст. висіли портрети Полуботка із зверненими до Петра словами, що їх приписав йому автор «Історії Русів»: «Заступаючись За отчизну, я не боюсь ні кайданів, ні тюрми, і для мене ліпше найгіршою смертю вмерти, як дивитися на загальну загибель моїх земляків».

У січні 1725 року помер Петро 1. В хаосі, який почався, коли не стало твердої, жорстокої руки Петра 1, несподівано дістала престіл друга Петрова жінка, слаба волею, мало культурна Катерина Г. Фактично правив Росією за Катерини 1 Меншиков, який допоміг їй здобути трон.

Престиж Петра 1 залишався таким великим, що коли в Найвищій Таємній Раді поставлено питання про облегшення режиму в Україні й обрання гетьмана, в зв'язку з можливістю війни з Туреччиною, граф Толстой виступив з протестом. При цьому він покликався на політику Петра 1, якої, мовляв, треба дотримувагися. Цариця погодилася з Толстим. Взагалі питання про обрання нового гетьмана було дуже складне, бо, на думку царського уряду, в Україні не було надійного кандидата. Впливовий у Петербурзі герцог Голштінський, чоловік старшої Петрової дочки Анни, виставляв кандидатуру Пилипа Орлика, який тоді перебував у Туреччині.

Справи змінилися, коли Малоросійська Колегія наклала нові податки на землевласників України, в тому числі й на Меншикова, що володів величезними маєтками й цілими містами — Почепом, Стародубського полку, та Ямполем, Ніженського полку, які подарував йому Скоропадський. Меншиков став ворогом Малоросійської Колегії.

1727 року померла Катерина 1 і престіл перейшов до законного наслідника, Петрового внука, хлопчика Петра II, за якого фактично правив Меншиков. Негайно скасовано податки, накладені Малоросійською Колегією, відкликано Вельямінова до Петербургу і дозволено обрати гетьмана. Малоросійську Колегію зліквідовано. Справи України знову передано з Сенату до Колегії Закордонних Справ

1-го жовтня 1727 року в Глухові, в присутності радника Наумова, обрано на гетьмана полковника Миргородського полку Данила Апостола, а Наумову наказано бути при ньому радником. Обрання Данила Апостола переведено дуже урочисто і воно викликало в Україні загальне задоволення, яке виявилося не в адресах, привітаннях, але в тому, що посилився поворот українців з-закордону.