home Finance Фінансова реструктуризація in Україні: problems and perspectives - Fedosov V., Опарін В.

Фінансова реструктуризація in Україні: problems and perspectives - Fedosov V., Опарін В.

1.3. Parameters of the meta-macroeconomy and stability of the financial performance

Intrinsically, the power of specializing in the function of the economy of the economy, the employment of the new tendencies before the implementation of the macroeconomic stability, the tote of the social development and the supply of goods and services. Tsya zakonomіrnist to know the manifest in the macroeconomic parameters, yakі moyut korelyuvatis mіzh soboju. Cі parametres відображають взаємодію та vzаmozalezhnіst rozvitku real ekonomichnyh ta fіnansovikhikh protsessiv і umno mozhut bouti rozdilenі na dvі grupi. Until the Pershoei, naglezhat zagalnoekonomichnі pokazniki, izdelnik zykih є: valovy internal product (GDP) і валовий національний a product (ВНП), валові інвестиції та валові заощадження, balance of the payment of those trading balance sheets, showmen занятості та рівня безробіття. Prior to the other groups, the monetary and financial portfolios, the basic ones, are the following: the value of the groshovy masi, the structure, inflation and the national currency rate, the regional central bank rate, the interest rates for commercial bank loans, the budget deficit and the value of the domestic intangible borough.

Розглянута сукупність параметрыів макроэкономічної стабілізації дає підстави для виділення двох її складових: суто макроекономічної та макрофінансової. Such a sub, a sort of buv protivonovany SV Lyovochkim * 25, Struvoye peredumovi for detailed and glibokogo macroeconomic analisis. Він дає змогу розділити і класифікувати Parametrie, and otzhe otsіnk dokyagnutih results. Ajer Mozhe Buti is honored with a song of stabilization in the sphere of finances, one will be sold out stagnatsiia abo recession of vibrobitvita, yak tse mal misce in Ukraine naprikintsi 90-s rokiv.

* 25: {L'vovochkin S. V. Vzajmozv'azok і parametri makroekonomichnoi i makrofіnansovoї stabilіzіcії // Economist. - 2001. - No. 2.}

Між макроекономічною і макрофінансовою стабільністю існує тісний взаємозв'зазок. Загальна макроекономічна стабільність perebachaє стабільність і врівноваженість обох складових. Inadequate reach of the economical zrostania for the rakhunov vinashennya fіnansovoї sistemi, oskilki ts early chi pizno sprichinit krizu. Alya bezgluzdo і na interi mozhlivogo pіdtrimuvati macrofinancial stability, yakschoo tseo negatively vіdobrazhaetsya on ekonomіtsi, abo not give positive results. Real stabilnist mozhliva tilki for umovi її досягнення в обох прямах. Звісна річ, як стратегигічна політика can be conducted in a staped stabilization. Prichomu vone can go yak from economics to finance, so and navpacks. However, the primary chink of all is the stabilization of economic systems.

In a nutshell, vona є base, adzhe the basis of the basics of living conditions - virbitnitsu. Fіnansi is svidju shvishe zasіb досягнення такої стабілізації, її передумову. In a different way, macroeconomic stabilization is the basis for macrofinancial stability. Macrofinancial stabilization for the minds of the recession of vibrobitvita is a piece and a timchasova, that is not a superstructure. On-tretє, macrofinancial stabilizatsya mozhe bouti dokyagnuta і na nizkomu pivnі fіansovogo zabezpechennya, yaka manifested in the sinking income of juridical and phisical autumns. For such minds can not but I can about macroeconomic stability.

Otsinyuchi for the notorious portents of the macroeconomic situation in the territory, neobhidno vrahovuvaty, sho vony vidobrazhayut yak vidpodіnі ekonomіchnі t fіnansovі parametri, so i vzaemniy vpliv tsikh otkaznikiv. So, the oath and pace of GDP, from one side, viznachayut fіnansovі mozlovistі kraїni, and vіdtak directly vplylivat on the national national currency and the budget of the state. Al, to the small side, nayvazhlivіshuyu peredumovoyu rozvitku ekonomiki є dostatnі fіnansovyi potentііal tіvіpovіdnі іnvestitsії y її rozvitok, that number for rahunok sovereign defіtsitnogo фінансування, яке спричиняє, як правило, інфляцію. Namagannya for be-yak tsinu досягти стабільності національної грошової одниці, beside that number for rahunok strimuvannya zrostannya groshovoi masi obmenzhennyam earnings gromadyan, vede up to speed-up zaoshchadzhen, і, відповідно, інвестицій в економіку, хоча, безумовно, стабільна currency сприяє розвитку економіки. In addition, okremі pokazniki majut різну, іноді протилежну, спрямованість. So, zmenshennya budget deficit and the state borg can mozhut for the witless minds of the rapidity of statehood, and, in a nutshell, sprinkiniti pidvistchennya rivnia pobrobottya. To that macroeconomic stabilnist characterize врівноваженістю and збалансованістю усіх параметів. For umovi, if naveit one pokaznik Istolno vidhilyaetsya vіd normalnogo stanu, nemє pіdstav viznannya zagalnoy makroekonomichnoy stabilnostі. Ajer, yakschoo in daniy hour vin and not sprinkinyaet zagostrenya ekonomichnoy situatsії, then you can knowfully go to Maybutny.
Yak has already been designated, all the portrayers, which characterize the macroeconomy and macrofinancial stability, are very important. Vodnochas sredet them vidilyayutsya osnovnі, tobto soi, scho vidobrazhayut bazov parametri stabilnosti. The average of economic indicators such as GNP (GDP) and riotlessness, and in the middle of finance - inflation and that budget deficit. Інші pokazniki chi yavlyayut oboi їх доповнення, чи є похідними від них. Thus, the demonstrator of the most important investments without any means to invest in the economy of the economy, zabezpechuychi zrostania GDP and the hostile population. The magnitude of the state bug (zovnishnogo i vnutrennogo) bagato in chomu є pohіdnoyu vіd budget deficit. The currency rate of the well-known world is located in the country of national currency, which is characterized by a rivet of inflation. Tom, characterizing the parameters of the macroeconomic stagnation, slid nasampered otsinyuati sama tsіnі pokazniki.

The parameters of macroeconomic and macrofinancial stability can be visualized in absolute and visible displays. Prior to the absolute vidnosyat 'vsybog vyroblenogo GNP (GDP), the lack of poverty, the penniless manshi, the sum of budget deficit and the state bogu tochno. However, after the tsimi, the demonstrators of the date will become economists and finance financially. Tom in the macroeconomic anthology of the vikoristovuyu nasampered vidnosnі pokazniki, yakі, at his chergo, podilyayutsya on the two groups - the middle dinamiki. Середні показники дають можливість оцінити і порівняти макроекономічні Parameters rozvitku, shtabliki dinamiki - оцінити tendції розвитку країни.

The macro-economic parameter is VihP (GDP). З one side, він відбрабраєє effectiveness of the function of economical and financial systems. Zinosho, sama vin фунда the foundation of kindness, oskilki is itself basically dzherelo naroshchenya fіnansovikh resursiv. Otsnka GNP held for a double portrayers: riven per capita inhabited by yogi dynamika. In Table. 3 was imposed on the population of the GNP per capita in the territories of the Svit.

Table 3

THE RIVEN OF GNP TO THE SHOWER OF THE UNIT, p. USA*

* Dzherela: World development report 1997, Oxford University Press; World development report 1998/99, The World Bank; World Development Report 2000-2001. - M .: The whole world, the World Bank, 2001.

The representative of the GNP per capita is characterized by the living river. Yak can be seen from the directions of the tribes, in the different parts of the Dniester River it is time to ripen. The maximum yogo of the river in the remaining rock reached the Swiss: in 1995, - 40 630, in 1997 p. - 44,320, in 1999 p. - 38 350 dollars. USA for the r. Minimalny riven in 1995 r. I in 1997 p. The booze was financed by Mozambique - it was 80 90 90 dollars, and in 1999, In Ethiopia - $ 100. Україна належить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього - in 1995 р. - 1630, in 1997 p. - 1040, in 1999 p. - $ 750. On the рік. With the use of our power in 1985-1995, pp. Були зафіксовані одні з найвищих темпів падіння рівня GNP per capita - in the middle of 9.2% per ric. Shche Tish Tse pokaznik bov tilki u Vіrmenії - 15,1%. However, in the course of the crisis, the process of economical fall in 1997, and in the course of 1998-1999, Збільшувати рівень GNP per capita by 2.3%, then in Ukraine the process of supplying the middle of the country's poor population.

Оскільки показник ВНП characterize yak resultant діяльності, and і modularity of the prosthetic rozvitku, остільки стрижневою домінантою економічної і фінансової політики кожної країни є забезпечення його зростання. Приріст національного a product відображається in absolute and відносному to showers. Absolute characterizes the dynamo of the GNP. In the provinces, the svitu tsey pokazvayet perebuvaє on rivnі 2%. So, in the middle for 1990-1996. Приріст GNP in the US became 2%, and in 1998-1999 rr. - 4,1%, in Japan - 1,7%, 1,0%, at the edges of the European Union in 1990-1996. - 1.8%. Such pririst є yak dostatnim, so і optimal. Він забезпечує postійне послеповеростання життєвого рівня і не виснажує матерівних, фінансових та інших ресурсів країни.

Distinct riven characterize the dinamics of GNP per capita. Table 3. 3 it can be seen that in the wilderness areas the vin tezh are perebuvaye on the river, but are close to 2%. In the middle of the city in 1985-1995. Він becoming 1.9%, and in 1998-1999 of the r. - 1.3%. At the edges of the low-income region, the net income rose by 3.8% to 2.5%. Tse zagalom normal is more obvious, oskilki, in a nutshell, for tsikh kraine ekonomichne zrostannia є zhittsevoju neobhіdnistju, and in the friend, zabezpechiti bilsh vosok tempi vіd nizkogo rivnya it is much easier, nizh vіd vysokogo. For kraine із середнім рівнем доходів харакним є незначне зростання або взагаі зниження рівня доходів. ALE slіd zaznachiti, sho osnovny vplyv on srednednі otpazniki cope with the fall of the GNP of the GNP, and the income of the population per capita in the territories of the colossal SRSD and socialistic tabor.

On the taiga, you can see the scenery, you can find the tempo of the economic growth: China - 8.3 and 6.3%, the Republic of Korea - 7.7 and 10.1%. On daniy hour, economics, sho naibilsh dynamically rozvivayutsya. Alya pidkreslyuemo shche times: so tempi, in Perse, in tlomu characteristic for vidnososno short vidrizku hour, and not trivalogo periodu, in a different way, stink mozhut be called up to the pinned vysnazhennya ekonomiki i fіnansіv, and that їh slіd otsіnuvati to finish obezhno. So, in Chile in 1985-1995 of the рr. The average rate of growth of GNP per capita became 6.1%, and in 1998-1999, The booze is zfizheno znizhennya rivnya tsyogo display in the middle of 2,6%.

The representative of GNP (GDP) per capita characterizes the economical and financial sustainability of the territory. Водночас для забезпечення достовірності порівняння житєвого рівня в окремих країнах світова Statistics використовує рівень ВНП на душу населення, перерахований за поритетом купівельної спостовеності відповідних валют до долара США. Takiy pіdhіd дає змогу оцінити як fінансовий potentііаl, so i yogo ватісну оцінку, yak value отриманих доходів, and і сукупність the benefits, scho on them can pridbati.

In Ukraine, the GNP per capita at the parity of the purchase price of 1999 p. Becoming 3142 dollars. USA * 26. At the first glance, vіn істотно відрізняєється від об виін виробленго ВНП на душе населення - $ 750. Ale slid vrahovuvaty, scho podibni koroguvannia stosuyutsya і bіlshostі інших країн з нижьким і середнім рівни доходів. Наприклад, в Угорщині ці показники відповідно дорівнють 10 479 і 4650 dollars. In bagaties, the proportions of the obernennes, the wings of the witches' wart of life. Thus, in Switzerland, signposts are to be increased 38,350 and 27,486 USD, in Japan - 32,230 and 24,041 dollars. However, at the end of the pen, the book does not fit in on the score of the living river beyond the borders. The country's population of the country's gross population per capita was collected in 1999, 143-тє місце у світі, and after pererahovanim ostentatnikom - 133-тє місце. On the sut, the showpiece for parity, the purchase of goods, the decency of the znagzhuyu znachnі rozbizhnostі mіzh okremimi kraїnami, ale not mozhe їh usunuti. Tomu podalshomu analizi functiozonuvannya ekonomiki that fіnansovoї sistemi slіd vyhoditi z obyagіv viroblenogo natsionalnogo product, bosam vony viznachayut potentsial kraїni.

* 26: {World Development Report 2000-2001. - M .: The whole world, the World Bank, 2001.}

Pokazniki otvyaga, rivnya dinamiki GNP (GDP) є head in the macroeconomic analisis. Vodnochas їх оцінку слід conduct at vzemozv'yazku with showers zanyatostі ta іnflyatsії. Unbalanced and nablizhenist for the parameters of one to one of the economical indicators of the development of the territory, one of the central zavdan, sho stand in front of the detachment in the process of realizing the policy of macroeconomic stabilization and zostaniya. Usya folding of the zhogo zavdanya polagaye in that, shchob zavdyaki sternyu regulyuvannu postyno triathi on the hard, tobto zbalansovnomu, rivni tempi ekonomichnogo zostannya, the amount of busy robochoi si vidpovidno srednnyozvazheny shamelessness, and takozh tempi інфляції. Adj yaksho, napriklad, інфляція набуває досить високих темпів, то - як наслідок - падає купівельна спомоність грошової одниці, знижується валюний курс, погіршується стан paid balance sheet. In the minds of the people of the world, the process of virobnitsa is disorganized, the integration of people is becoming more difficult, the motherhood of the village becomes more widespread, there is a shortage of populists, the time-economy is reduced to depression.

Namakayuchis viti ti tsієї phasi ekonomichnogo tsiklu, vyorydi vikoristovuyut rіznі regulyuyuchy zasobi, zokrema vdayutsya up to polity stimuljuvannya sukupnogo popitu yak through mehanizm sverhvnikh fіnansіv, nasampered, vіdpovdnu fiskalnu polity, so i through zdeschevlenya credit, scho nadayutsya komertsiynimi banks. In the sphere of economic and social dignity, wives are encouraged to compete with the stimulus of commodity export and in such a way to actively engage in the development of vibrant virgin farms. This is the rank, the rules of the balance system, the economy, the primes of the territory with the well-established economy of the economy, the urge to muse virishuvati to finish folding and zaperechlive zavdannya: vonyi povinni znachit that "gold middle", for the anchor boburny tempi zrostannia tsin, bisnavala b "zvazhena", abo, yak Її swear nazyvayut, "natural" normlessness is that positive economical dynamika. In addition, in the fast-food development of the globalization of the economy, the basic macroeconomic indicators of the world's most fragile wonders are not corrupting itself in the world economy, but in the middle-cost economic parameters of the rest of the world. And vіdtak уряди, насамперд найбільш розвинених країн, especially in silence, schо відіграють the role of the "locomotive" rozvitku usієї svitovoї економіки, повинні тримати in vizoru vіshchі zhіchnі macroeconomіchnі pokazniki.

One of these shows, yak already zgaduvalosya, є pokaznik kolkosty bezrobitnih. Безробіття завжди було і лишається однією з найгостріших проблем ринкової економіки. More than that, I realize the American economy, P. Samuelson, and V. Nordhaus, "without a struggle to be deprived of the social capital of the economy of the economy" * 27. Bezrobottya, especially if it is a matter of a masovim, - the goal is not a social problem, but the cause of the great mater- ial losses, such as sourness in the face of one person, one person, one million people in a vicious process, and the other - Zayvih "people zmuchena brothers on their own Utriman power, tobto zhnowu still sspilstvo. As a rule, jealous of the American economist G. Haberler, "the skin of the year, the waste of time, the speed of the vibro, and the speed of the vibrobitvita - the direct cost of material goods" *. Economical system, yak not poynistyu vikoristovu resource robochoї sili, scho skin once proponujutsja on rinku pratsi, functcіonuє not vozdalajuchi interi svoyї vibronichih mozlivostej. "The value of a product susceptible to a product, an underrepresented investment, a lack of freedom," is the fact that the American economist E. Dolan, "can save hundreds of millions of dollars" * 29.

* 27: {Samuelson P., Nordhaus V. Macroeconomics - K .: Osnovi, 1995. - P. 329.}

* 28: {Haberler G. Economic Growth and Stability. An Analisis of Economic Change and Policies. - Los Angeles, 1974. - P. 229.}

* 29: {Dolan E. Macroeconomics. - St. Petersburg, 1994. - P. 6.}

The average of the financial parameters in the basic display of the macroeconomic stabilism, the Navpaks, the instability and the dynamism of the indices, the subscription to inflation. The economical landscape of the skin of the world is known as the rosemary of incarnation. Chim vishchі tempi інфляції, тим більша макроекономічна нестабільність, іссамперд нестабільність національної currency of the fundamental instrument of functioning of the be-zhenyi rinkovoi ekonomiki and financial systems. І навпаки, чим нижчий рівень інфляції, тим вищою є macroeconomical stability, тим ефективніше функціонує грошово-кредина та фінансова система.

Inflation is a folding, bug-factoring phenomenon, which manifests itself in the crones of comrades. Yak process cumulative zostannya tsin vona gliboko vrazhayet ekonomiku be-yakogo kraїni. Especially in the ruinous nature of nabuvae rozvitok інфляції in the edges, but transform. В усіх цих країнах в процесі економічних реформ відбувалася лібералізація цін, яка була пов'язана з усуненням значною мірою державного контролю над ними. А відтак першим, досить «шокуючим» результатом лібералізації цін було стрибкоподібне та фронтальне їх підвищення. Інфляційний процес на початковому етапі економічних реформ підштовхувався товарним дефіцитом, який був успадкований від адміністративно-командної системи. Тому в процесі лібералізації цін у країнах з перехідною економікою відбувалося потворне переплетіння різних факторів розвитку та стимулювання інфляції: «інфляції попиту» та «грошової інфляції». Ці типи інфляції, злившись в єдиний могутній інфляційний процес, певною мірою дезорганізували, деформували, спотворили та виснажили економіку.

Антиінфляційна політика в будь-якій країні, як з розвиненими ринковими відносинами, так і в країнах з перехідною економікою, має бути науково обґрунтованою, всебічно зваженою, а отже, максимально ефективною. Адже, як вже наголошувалося, чим вищі темпи інфляції, тим більша макроекономічна нестабільність у країні, і, навпаки, однією з важливих ознак економічної і соціальної стабільності є відсутність інфляції чи її незначний рівень.

Хоча інфляція — це багатофакторне явище, все ж одним з головних і визначальних її чинників є бюджетний дефіцит. І хоча взаємозв'язок інфляції і бюджетного дефіциту доволі складний, можна стверджувати, що саме дефіцит значною мірою обумовлює інфляцію. Вплив інфляції на стан бюджету загалом теж негативний. Однак за певної фінансової політики його можна значно обмежити, встановивши приблизно однаковий вплив інфляції як на видатки, так і на доходи бюджету.

Дефіцит бюджету держави — досить багатопланове і неоднозначне явище, яке завжди вимагає детального дослідження. Його розміри визначаються двома чинниками. По-перше, це об'єктивне співвідношення видатків і доходів, що характеризує рівень збалансованості потреб і можливостей. По-друге, це суб'єктивний, обліковий підхід до визначення розмірів бюджетного дефіциту. У зв'язку з цим виникає питання про визначення самого поняття «бюджетний дефіцит». Можна навести численні приклади визначення бюджетного дефіциту як різниці між видатками і доходами*30. Загалом це визначення правильне, але неповне і тому неточне. Адже при цьому виникає елементарне питання: яким чином можуть бути профінансовані «зайві» видатки, якщо під них немає ніяких доходів? Адже у фінансах діють ті ж самі закони, що і в природі: ніщо нізвідки не з'являється і нікуди безслідно не зникає. Це означає, що, визначаючи бюджетний дефіцит, необхідно у певний спосіб структурувати доходи бюджету.

*30: {Наприклад, Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000. — С. 169.}

З погляду формування дохідної бази бюджету його доходи поділяються на дві групи: постійні і поворотні. Держава, як і суб'єкти підприємницької діяльності, може користуватись власними і позиковими коштами. Власні кошти — це ті доходи, що безпосередньо надійшли їй у постійне користування від державного сектору чи у результаті податкового перерозподілу ВВП. Позикові кошти мають обумовлені терміни їх використання. Під бюджетним дефіцитом, незалежно від того, як його визначають, розуміють перевищення видатків над власними доходами держави, що надійшли на постійній основі.

Важливу роль у макроекономічному аналізі відіграє показник державного боргу. Як і всі інші, він не має і не може мати однозначної оцінки. Залучення державою позикових коштів на фінансування потреб економічного зростання і підтримання соціальної стабільності дає змогу прискорити вирішення певних завдань фінансової політики. Власне, це фінансування за рахунок майбутніх доходів, яке, крім того, створює і передумови для зростання ВВП. Але водночас накопичення значного державного боргу може стати критичним дестабілізуючим чинником у суспільстві, про що свідчать, наприклад, уроки фінансової, економічної та політичної кризи в Аргентині у 2001 р.

В цілому, як бачимо, існують досить точні показники, які відображають головні макроекономічні параметри. За їх допомогою ми можемо як об'єктивно оцінити макроекономічну та макрофінансову ситуацію, так і активно впливати на неї. Водночас переважна більшість цих показників мають, як було показано раніше, дуалістичний характер. Саме це пояснює, чому одні й ті самі досягнуті параметри можуть по-різному, іноді прямо протилежно, оцінюватись науковцями, політиками і широкими верствами населення або різними політичними силами. У цьому, власне, і полягає складність реалізації економічної та фінансової політики держави та її макроекономічної оцінки.

Проаналізуємо на підставі зазначених показників параметри досягнутої в Україні макроекономічної стабільності, розглянувши спочатку їх динаміку в період економічного спаду (табл. 4).

Таблиця 4

ДИНАМІКА ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВВ УКРАЇНІ В ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОГО СПАДУ (1991—1996 рр.)*

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

Наведені дані характеризують глибину економічного спаду в Україні в першій половині 90-х років. Середньорічні темпи падіння обсягів ВВП у цей період сягнули 13 %, унаслідок чого за шість років він скоротився більше ніж удвічі. Скорочення обсягів ВВП супроводжувалось і багато в чому визначалося зменшенням інвестицій в основні фонди — щорічно в середньому на 21 %. У свою чергу, скорочення інвестицій провокувалось високим рівнем інфляції і нестабільністю курсу національної валюти, на яку, крім внутрішніх чинників, вагомий вплив мало від'ємне сальдо торговельного балансу.

У цілому більшою чи меншою мірою усі показники корелюють із розвитком економічної ситуації. Так, зростання чи зменшення рівня інфляції вело в наступному році відповідно до прискорення чи уповільнення темпів економічного спаду. Водночас взаємозалежність між окремими показниками чітко не виражена. Наприклад, зниження рівня інфляції і поліпшення стану торговельного балансу не відображалось адекватно на динаміці курсу національної валюти. Так, у 1995 р. ціни споживчого ринку зросли у 2,8 раза, а курс українського карбованця знизився в 4,6 раза. Найвищий рівень інфляції був зафіксований у 1993 р. за скорочення майже втричі порівняно з попереднім роком рівня бюджетного дефіциту відносно обсягу видатків бюджету. Показники ж рівня безробіття взагалі випадають із загального контексту розвитку економічної ситуації, але це скоріше за все специфіка його врахування, коли підприємства не працювали, однак своїх працівників не звільняли і не платили їм заробітну плату.

Відсутність чітко детермінованих зв'язків між основними макроекономічними показниками в 1991—1996 рр. свідчить про недостатню керованість ситуацією в економіці та фінансах у цей період. На той час ще не була створена у повному обсязі відповідна законодавча база, не визначена до кінця роль держави в економічній системі, не врегульовані питання взаємодії фінансових органів та інституцій, не досить чітко визначені їх функції і повноваження. Водночас саме подібний розвиток ситуації привів до чіткого усвідомлення необхідності створення надійної системи макроекономічного регулювання в Україні з посиленням ролі державних структур, але на основі використання саморегулівних механізмів, властивих ринковій економіці. Саме активізація впливу на економічні процеси і стала одним із вагомих чинників досягнутої макроекономічної стабілізації, про що свідчать дані, наведені в табл. 5.

Таблиця 5

ПАРАМЕТРИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (1997—2001 рр.)*

* За даними Бюлетеня Національного банку України. — 2002. — № 1.

Як видно з наведених даних, завдяки зусиллям держави у сфері макроекономічного регулювання в 1998—1999 рр. нарешті вдалося закріпити макроекономічну стабілізацію, перші паростки якої намітились ще в 1995—1996 рр. При цьому стабілізація була досягнута практично з усіх параметрів, які у цілому були досить детерміновані. Єдиний показник, що суттєво змінився у 1999 р. порівняно з 1998 р., був курс гривні — відносно долара США вона знецінилась у півтора рази. Однак це було скоріше відображенням накопичених проблем і наслідком фінансової кризи 1998 р., ніж проявом певних поточних проблем, адже в наступні роки ситуацію і тут вдалося стабілізувати.

Досягнута макроекономічна і макрофінансова стабілізація дала змогу починаючи з 2000 р. вийти на траєкторію економічного зростання, яке відбувалось в умовах активізації інвестиційного процесу, зниження рівнів інфляції та безробіття, посилення української гривні. Певні проблеми спостерігалися в бюджеті, де в 2001 р. замість запланованого профіциту було отримано дефіцит. Але цей профіцит у 2000 р. був значною мірою штучним, а тому навряд чи слід говорити про значне погіршення ситуації у сфері державних фінансів. Протягом 2002 р. у цілому зберігалась макроекономічна стабільність з усіх параметрів і забезпечувалось, хоча й на дещо нижчому рівні, зростання ВВП.

Проаналізовані вище макроекономічні і макрофінансові показники дають можливість досить ґрунтовно і всебічно оцінити макроекономічну ситуацію. Водночас з позицій дослідження процесу реструктуризації фінансової системи в перехідній економіці необхідним є оцінювання результативності її функціонування. Таке оцінювання фінансової результативності здійснюється на основі системи макрофінансових індикаторів, що відображають стан фінансової системи та її вплив на розвиток економіки і соціальної сфери.

Розрахунки макрофінансових індикаторів ґрунтуються на макроекономічних і макрофінансових показниках. Основними макроекономічними показниками, як було показано вище, є обсяги валового внутрішнього (національного) продукту і національного доходу, а головними макроекономічними індикаторами — рівень ВВП (ВНП) на душу населення і темпи економічного зростання. Макрофінансовими показниками виступають кількісні вираження фінансових ресурсів: маса грошей в обігу; обсяги кредитних ресурсів; бюджет держави; фонди цільового призначення; обсяги ресурсів, що обертаються на фінансовому ринку, тощо. Ці узагальнюючі показники можуть розкладатись на окремі складові: готівкова і безготівкова грошова маса; доходи бюджету, у тому числі податки; окремі групи його видатків та ін.

Суть макрофінансових індикаторів полягає у зіставленні макрофінансових показників з макроекономічними і між собою. Основним у зіставленні двох видів показників є рівень бюджетної централізації ВВП (ВНП). Це — визначальне співвідношення у характеристиці фінансової політики держави. Характерною ознакою сучасності є поступове зростання рівня бюджетної централізації ВВП.

Рівень бюджетної централізації ВВП — дуже важливий критерій, але навряд чи він може виконувати функції макрофінансового індикатора, оскільки відображає суть і напрями фінансової політики держави, але не характеризує її ефективність. З одного боку, одних і тих же результатів можна досягти за різних рівнів централізації ВВП у бюджеті. При цьому не існує критерію, за яким можна оцінити, яка ж з типів фінансової політики є більш раціональною. З іншого боку, за одного й того самого рівня бюджетної централізації, різні держави можуть мати різні результати. Тому оцінити результативність функціонування фінансової системи за допомогою рівня державної централізації ВВП неможливо. Однак і проводити макрофінансовий аналіз, ігноруючи цей рівень, теж неприпустимо. Необхідно як визначати, оцінювати і прогнозувати його, так і аналізувати вплив на суспільство, економіку, людину.

Одним з найважливіших макрофінансових індикаторів є макроекономічна платоспроможність, яка проявляється в двох аспектах. По-перше, як інтегрована платоспроможність всіх суб'єктів господарювання і банків, котрі обслуговують їх розрахунки. По-друге, як платоспроможність суб'єктів макроекономіки, до яких належить держава та інституції фінансового ринку. Макроекономічна платоспроможність є надзвичайно важливим фінансовим індикатором. Це — визначальний елемент нормального функціонування економічної і фінансової систем. Криза неплатежів, яка до цього часу не подолана в економіці України, вкрай негативно впливає на фінансову систему та результативність її функціонування.

Виникає питання: чи необхідно, по-перше, і чи можливо, по-друге, оцінити сукупну платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності? Необхідність досить неоднозначна, оскільки в цілому на макроекономічному рівні наявні кошти і зобов'язання мають бути збалансовані — одні підприємства є боржниками інших. Але в умовах платіжної кризи ситуація інша — майже всі стають неплатоспроможними, і тому дуже важливо оцінити загальний рівень цього показника. При цьому можуть бути і різні причини загальної неплатоспроможності. Це і виробництво продукції, яка не має належного збуту, і відсутність належної платіжної дисципліни, і недостатність фінансових ресурсів, і незабезпеченість відповідною грошовою масою. З цих чинників безпосередньо до макрофінансових належить забезпеченість платіжного обороту достатніми платіжними засобами. Звідси випливає необхідність установлення такого макрофінансового індикатора, як забезпеченість грошовою масою — відношення наявної кількості грошей в обігу до необхідної (визначеної на основі загальновідомої формули кількості грошей в обігу). Оскільки показник необхідної грошової маси офіційно не оприлюднюється, то оцінка забезпеченості грошовою масою може здійснюватись на основі коефіцієнта монетизації економіки, який розраховується як відношення грошової маси до ВВП. Безумовно, таке порівняння не досить коректне, оскільки не враховує швидкості обігу грошей, але все ж воно дає можливість визначити індикатор забезпеченості потреб економіки в грошах.

Дуже важливим індикатором, що відображає динаміку купівельної спроможності грошової одиниці, є інфляція. Разом з тим слід зауважити, що показник інфляції розраховується на підставі індексу споживчих цін і тому необхідно визначити, що тут причина, а що — наслідок. Випуск зайвих грошей в обіг спричиняє їх знецінення і, як наслідок, зростання цін. Однак ціни можуть зростати і за рахунок інших чинників. Зростанн я цін, у свою чергу, веде до збільшення грошової маси. Наприклад, у 1992—1995 рр. поетапне підвищення цін на енергоносії, які надходили з Росії, спричинило значне підвищення цін, що вимагало постійного збільшення грошової маси. Основною причиною інфляції в ці роки було саме зростання цін на енергоносії, а не емісія зайвих грошей, хоча вона теж мала істотний вплив.

Крім указаних індикаторів, можуть розраховуватись додаткові макрофінансові коефіцієнти платоспроможності. Насамперед це швидкість розрахунків. При цьому необхідно розрізняти технічну і фінансову швидкість платежів. Технічна швидкість визначається ефективністю платіжної системи. На даний час в Україні створена сучасна система розрахунків, яка дає змогу проводити перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача за лічені хвилини. Але не технічна швидкість визначає платоспроможність. У системі показників ефективності фінансової діяльності підприємств важливим є показник кількості днів, що проходять між укладенням відповідної угоди і надходженням коштів на рахунок (відношення сум, належних до сплати, до середньої величини продажу за один день). Однак, на наш погляд, цей вагомий для мікроекономічного середовища показник не відіграє такої ж ролі на макрорівні, оскільки характеризує внутрішню швидкість проходження грошових потоків, тобто взаєморозрахунків. Водночас, не будучи макрофінансовим індикатором, він дуже важливий довідковий показник, адже, відображаючи швидкість взаєморозрахунків, характеризує ефективність функціонування фінансової системи в цілому і банківської зокрема.

Важливою складовою макроекономічної платоспроможності є діяльність банківської системи, яка забезпечує проведення розрахунків між окремими суб'єктами. На технічному боці розрахунків, котрий забезпечує відповідну швидкість проходження грошей, ми зупинились вище. Хоча при цьому слід зауважити, що інтереси клієнтів банків у даному напрямі розходяться з інтересами самих банків. Якщо підприємства заінтересовані в максимальній швидкості розрахунків, то банки більше влаштовує їх певна затримка. Залишки коштів на рахунках становлять ресурси комерційного банку, їх використання приносить банку доходи. Для банків прискорення розрахунків означає втрату частини ресурсного потенціалу, а отже і доходів. Тому так важливо знайти оптимальне вирішення проблеми термінів розрахунків, щоб це не спричиняло істотного затримання обігу грошових коштів і не надмірно зменшувало ресурсний потенціал банку, а значить і всієї фінансової системи.

З фінансового боку вплив банків на макроекономічну платоспроможність проявляється в забезпеченні платоспроможності самих банків. Втрата платоспроможності підприємств — вкрай негативне явище, але воно — ще тільки частковий прояв фінансової кризи. Втрата ж платоспроможності банківських установ — набагато складніше явище. Якщо воно зачіпає всю банківську систему, то настає фінансова криза. У зв'язку з цим центральними банками завжди контролюється платоспроможність комерційних банків.

Важливим чинником макроекономічної платоспроможності є стан державних фінансів. Держава — важливий суб'єкт фінансових відносин на цьому рівні. Разом з тим оскільки зміст фінансової діяльності держави відрізняється від фінансової діяльності підприємств, то неоднаковою буде й оцінка їх платоспроможності. У даному разі коефіцієнт ліквідності, наприклад, не підходить (навіщо потрібне державі декількакратне перевищення коштів над зобов'язаннями). Доцільно визначати сальдо платоспроможності, тобто збалансованість державних доходів і видатків. Основним показником є стан бюджету (урівноваженість доходів і видатків, перевищення доходів над видатками та перевищення видатків над доходами). Макрофінансовим індикатором при цьому виступає рівень бюджетного дефіциту (профіциту) — його відношення до обсягу ВВП. Якщо відношення дефіциту до обсягу видатків бюджету, що розглядалося раніше, характеризує рівень незабезпеченості державного фінансування постійними доходами, то його відношення до ВВП дає можливість оцінити платоспроможність держави відносно загальних фінансових можливостей суспільства, які, у свою чергу, визначаються обсягами виробленого ВВП.

Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з макроекономічною платоспроможністю досить складний. По-перше, можлива висока інтегрована платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності за низької платоспроможності держави. Це свідчить про наявність фінансових проблем тільки у держави. Така ситуація характерна для високорозвинених країн, у яких державні фінанси посідають підпорядковане місце у фінансовій системі. По-друге, як протилежний варіант можна розглядати високу платоспроможність держави в умовах недостатності фінансових ресурсів в економіці. Вона можлива тоді, коли провідне місце у фінансовій системі відводиться саме державним фінансам. Причому недостатній рівень фінансової самозабезпеченості підприємств походить від надмірної централізації фінансових ресурсів державою. Також можливі варіанти поєднання як належної, так і недостатньої інтегрованої платоспроможності підприємств і держави.

Важливим макрофінансовим показником, котрий інтегровано характеризує діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, держави та фінансових інституцій у сфері міжнародних фінансових відносин, є сальдо торговельного та платіжного балансу. Негативне сальдо показує відплив фінансових ресурсів і зниження міжнародної платоспроможності даної країни, а позитивне, навпаки, — примноження фінансових ресурсів, які, зокрема, можуть спрямовуватись на погашення зовнішнього державного боргу. Сальдо торговельного балансу важливе саме у фінансовому контексті, адже з економічного погляду його неможливо однозначно оцінити позитивно чи негативно. Так, негативне сальдо відображає відплив фінансових ресурсів, але натомість країна отримує матеріальні чи сировинні ресурси, товари чи послуги. І навпаки, позитивне сальдо характеризує збільшення фінансових ресурсів, але означає скорочення внутрішнього споживання. Тому оцінку даного показника слід проводити саме з позицій потреб тієї чи іншої країни у коштах, котрі забезпечують її міжнародну платоспроможність. Макрофінансовим індикатором використовують, як і стосовно бюджетного дефіциту і державного боргу, відношення сальдо торговельного балансу до ВВП.

Друга група макрофінансових індикаторів відбиває ефективність фінансової системи. Результативність економічної діяльності відображається в прирощенні вартості. На макрорівні це приріст ВВП у поточному періоді. Мета фінансової діяльності підприємства — отримання прибутку. Мета макроекономічного регулювання — створення відповідних передумов для виробництва необхідного обсягу ВВП, який задовольнить потреби суспільства. Результативність макроекономіки — приріст ВВП.

На основі показника, який характеризує макроекономічну результативність, можна визначити відповідний макрофінансовий індикатор, яким, на нашу думку, є відношення приросту ВВП до обсягу приросту інвестиційних вкладень в економіку. За допомогою цього індикатора можливе управління процесом економічного зростання, адже можна розраховувати, скільки необхідно інвестицій для досягнення певного рівня зростання і який рівень зростання можна забезпечити на основі певних інвестицій.

Важливу роль у системі макрофінансових індикаторів відіграють показники керування заборгованістю. На макрорівні показники заборгованості можуть визначатись за двома напрямами. По-перше, за сумарною заборгованістю суб'єктів господарювання кредитній системі. При цьому можливе і використання того самого коефіцієнта заборгованості — відношення кредитної заборгованості до загальної вартості майна. По-друге, установлення рівня заборгованості держави. Найбільш поширеним є відношення державного боргу до обсягу ВВП, і саме цей показник використовується як макрофінансовий індикатор державної заборгованості.

За наявності державного боргу необхідно встановити рівень платоспроможності держави за процентними платежами і поверненням боргу. Ураховуючи важливість забезпечення як повернення боргу, так і виплати процентів, слід розраховувати два коефіцієнти. Перший характеризує забезпечення державного боргу. Коефіцієнт покриття боргу розраховується як до обсягу приросту ВВП за період, що встановлено до строку погашення боргу, так і до приросту обсягу доходів бюджету (за вирахуванням нових позик) за цей період, адже погашення позик здійснюється з бюджету. Якщо частина позик погашається з інших джерел, то вона вираховується з тієї суми боргу, що відноситься до приросту доходів бюджету. Другий показник характеризує забезпечення процентних платежів. Він може розраховуватись аналогічно, тобто як відношення суми процентних платежів до обсягу приросту ВВП і відповідних доходів бюджету. Однак при цьому обсяги приросту ВВП і доходів бюджету зменшуються на суму виплат державного боргу, адже тільки ця різниця характеризує реальне джерело виплати процентів.

Крім макрофінансових індикаторів, що порівнянні з відповідними мікрофінансовими коефіцієнтами, є специфічна сфера макроекономіки — фінансовий ринок. Важливий індикатор, що характеризує ділову і фінансову ефективність, — активність фінансового ринку. На даний час з метою її оцінки у світовій практиці широко використовуються спеціальні індекси та рівень капіталізації доходів.

Індексна оцінка активності проводиться на фондовому ринку, насамперед, у частині біржової торгівлі. Всесвітнього визнання набув, наприклад, індекс Доу-Джонса, який характеризує середній показник курсів акцій, що розраховується для певної групи найбільших корпорацій. Він обчислюється як середньоарифметична щоденних котирувань акцій цих корпорацій на момент закриття біржі. У США індекс Доу-Джонса визначається як для основних галузей — комунальних (газо- та електропостачання), промислових і транспортних компаній, так і в цілому для провідних корпорацій — зведений індекс. Також застосовуються індекси «Велью Лайн» (для Нью-Йоркської і Американської фондових бірж та позабіржової торгівлі у США), Ніккеї (на Токійській фондовій біржі), FAZ і DAX (для провідних концернів Німеччини) та ін. Активність фондового ринку оцінюється за динамікою того чи іншого індексу: зростання свідчить про активізацію діяльності, зниження — про падіння ділової активності.

Рівень капіталізації характеризує спрямування частини отриманих у суспільстві доходів на формування фінансових ресурсів через фондовий ринок. Якщо індексна оцінка характеризує так би мовити внутрішню активність фондового ринку, то рівень капіталізації доходів показує ступінь суспільної концентрації фінансових ресурсів, тобто активність виходу на ринок юридичних і фізичних осіб. Це дуже важливий показник, оскільки він відображає динаміку нарощення фінансового потенціалу у суспільстві, котрий є основою його розвитку. Капіталізація доходів являє собою ту базу, яка забезпечує економічне зростання, тобто реалізацію основного завдання макроекономічного регулювання. Водночас необхідно установити оптимальний рівень як загальних пропорцій між споживанням і нагромадженням, так і між тією капіталізацією, що здійснюється через фондовий ринок, та індивідуальною і суспільною (через державні фінанси) капіталізацією.

Охарактеризована система макрофінансових індикаторів, яка поділяється на три напрями макроекономічної оцінки — платоспроможність, фінансова ефективність і результативність та заборгованість — зображена на схемі (рис. 6). Необхідність використання системи показників визначається тим, що не існує єдиного індикатора, який би дав повну інтегровану оцінку макрофінансової ситуації. Навряд чи доцільно, як це робиться на мікрорівні, формувати також рейтингову оцінку за зваженою сукупністю окремих показників. Необхідна саме система індикаторів, кожен з яких відображає певний бік макрофінансової

Fig. 6. Система макрофінансових індикаторів

діяльності. При цьому слід, ухвалюючи відповідні рішення, враховувати взаємозв'язок макрофінансових індикаторів. Необхідно знати, як те чи інше рішення відіб'ється на всій сукупності показників. Не існує рішень, які б одночасно поліпшували (чи погіршували) всі показники. Виграш в одному напрямі може супроводжуватись погіршенням ситуації в іншому.

Не всі із запропонованих макрофінансових індикаторів використовуються у світовій та українській практиці. Найбільш поширеними на даний час є індекс інфляції, рівень бюджетного дефіциту і державного боргу, сальдо платіжного балансу, біржові індекси. На нашу думку, дуже важливим для формування ефективного фінансового механізму макроекономічного регулювання є розрахунок і впровадження індикаторів фінансової ефективності і результативності, а саме: ефективності використання фінансових ресурсів та інвестицій. Вони характеризують реалізацію основного завдання у сфері макроекономічного регулювання — забезпечення економічного зростання. Без таких індикаторів втрачається мета цього регулювання. Адже забезпечення платоспроможності та обслуговування заборгованості значною мірою відходить на другий план, якщо економіка перебуває у стадії стагнації чи падіння. Точніше кажучи, це важливо, але ще важливішим є результат — приріст національного продукту. З фінансового ж погляду вкрай важливо знати, як на це впливає використання фінансових ресурсів та інвестиції. Спробуємо на підставі наявних даних фінансової статистики розрахувати макрофінансові індикатори й оцінити результативність функціонування фінансової системи України (табл. 6).

Таблиця 6

МАКРОФІНАНСОВІ ІНДИКАТОРИ УКРАЇНИ В ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ (1996—2001 рр.)

Хоча наведені дані у цілому відображають позитивні тенденції у функціонуванні фінансової системи, все ж на відміну від параметрів макроекономічної стабільності (табл. 5) вони є більш тривожними і відбивають застарілі фінансові проблеми. Так, позитивні тенденції характерні для основного, на нашу думку, макрофінансового індикатора, що відображає забезпеченість економіки грошовими коштами. За останні шість років коефіцієнт монетизації зріс удвічі і становив наприкінці 2001 р. 22,2 %. Але це не йде ні в яке порівняння з реальними потребами економіки і не відповідає ринковим умовам. В Україні в 1991 р. коефіцієнт монетизації становив 80 %, у країнах з розвиненою ринковою економікою він перебуває на рівні 70—80 % (а іноді перевищує і 100 %).

Деякі вчені, аналізуючи цю ситуацію, прямо не пов'язують її з рестрикційною грошово-кредитною політикою центрального банку, спрямованою на підтримання стабільності гривні*31, а вважають це особливістю перехідної економіки (насамперед нерозвиненістю фінансового ринку та ринків землі і нерухомості, які вимагають значної грошової маси). Погоджуючись у цілому з аргументами цих учених, все ж слід зазначити, по-перше, надмірний розрив між рівнем коефіцієнта в Україні і в розвинених країнах і, по-друге, певну умовність аргументів, що наводяться. Адже майже неможливо визначити, що є причиною, а що — наслідком: нерозвиненість фінансового ринку скорочує потребу в грошовій масі чи обмежена грошова маса обумовлює нерозвиненість фінансового ринку? Які б аргументи не наводились, абсолютно очевидно, що приборкання гіперінфляції 1991—1995 рр. безпосередньо пов'язане з обмеженням грошової маси — за чотири роки коефіцієнт монетизації знизився з 80,2 % на початок 1991 р. до 12,6 % на початок 1996 р. Власне, після цього і відбулася відносна стабілізація гривні.

*31: {Савлук М., Сугоняко О. Чи вистачає грошей економіці України // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 4; Дзеблюк О. Вплив рівня монетизації економіки України на кредитну діяльність комерційних банків в умовах перехідного періоду // Вісник Національного банку України. — 2000. — № 5.}

Позитивні тенденції характерні ще для двох індикаторів макроекономічної платоспроможності — рівня бюджетного дефіциту і сальдо платіжного балансу до ВВП. Особливо важливим з позицій міжнародної платоспроможності і забезпечення стабільності курсу гривні є досягнуте позитивне сальдо торговельного балансу. Водночас, оцінюючи ці макрофінансові індикатори, важливо визначити чинники, які їх обумовлюють. З цих позицій слід зауважити, що досягнення в обох напрямах досить відносні. Так, скорочення бюджетного дефіциту швидше є відображенням змін в ідеології фінансової політики, що виражались у сприйнятті реальності девізу «жити треба по кишені». Іншими словами, бюджетний дефіцит було скорочено не стільки внаслідок поліпшення фінансової ситуації і збільшення на цій основі доходів бюджету, скільки скороченням видатків до наявних доходів. При цьому нестача податкових доходів компенсувалась максимальною мобілізацією усіх можливих неподаткових надходжень. Крім того, сама необхідність скорочення бюджетного дефіциту розглядалась крізь призму необхідності забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

До позитивного сальдо торговельного балансу, незважаючи на відображення у ньому суттєвих досягнень національної економіки (відносне скорочення імпорту за рахунок наповнення внутрішнього ринку товарами і послугами національних виробників), все ж слід підходити зважено. Зростання експорту насамперед стосується товарів первинної обробки, передусім металу і металопрокату. Це теж дуже важливий результат, але подібна структура експорту не досконала і веде до значних втрат потенційних доходів.

Макрофінансові індикатори, що відображають ефективність функціонування фінансової системи, оцінити досить складно. По-перше, ці індикатори поки що широко не використовуються і тому немає бази для порівнянь. По-друге, відсутні відповідні їх нормативні значення. Отже, на даний час оцінка можлива за динамікою вказаних індикаторів. Так, відношення ВВП до обсягів фінансових ресурсів протягом 1996—1999 рр. знижувалось. У перший рік економічного зростання ситуація дещо поліпшилась, але у 2001 р. фінансова результативність знову знизилась. Однак і саме по собі значення цього показника повинно викликати занепокоєння — у середньому за рік на одну гривню фінансових ресурсів виробляється близько 50 копійок ВВП. Динаміка ж показника ефективності інвестицій у період зростання ВВП має позитивний характер. In the 2001 p. на одну гривню приросту інвестицій отримано майже чотири гривні приросту ВВП.

Найбільш складна ситуація склалась у сфері макроекономічної заборгованості. Причому, хоча у суспільстві більше обговорюються проблеми державного боргу, значно суттєвішими є проблеми в економіці. Сумарна кредиторська і дебіторська заборгованість суб'єктів господарювання перевищує обсяги виробленого ВВП, тоді як державний борг відносно ВВП у 2000 р. становив 49,4 %, а в 2001 р. — 37,5 %, тобто перебував у межах порогових значень, установлених на рівні 60 %. Отже, маючи і так досить обмежений фінансовий потенціал, ми ще й допускаємо його вкрай нераціональне використання. Цей фактор багато в чому пояснює таку низьку ефективність функціонування фінансової системи — як можна виробляти більше ВВП, якщо понад третину фінансових ресурсів перебуває у непрацюючому стані? Водночас це один з основних внутрішніх резервів поліпшення фінансової бази економіки. Залучення цих ресурсів у виробництво дало б змогу обходитись без іноземного запозичення.

У цілому проведений аналіз макрофінансових індикаторів свідчить про наявність серйозних проблем у фінансовій системі України. По-перше, досягнута макроекономічна стабільність поки що досить хитка і без відповідних зусиль з боку владних структур може бути легко порушена. Фінансові проблеми в економіці досить давні, болючі і суттєві. Позитивні тенденції вказують на їх певне пом'якшення, але не свідчать про ліквідацію чи зниження до невідчутного рівня. По-друге, методи,

якими забезпечувалось поліпшення окремих фінансових індикаторів, незважаючи на отримані позитивні результати, переважно були обмежувальними, а значить, не мають стабільного підґрунтя. Все це свідчить про необхідність вироблення чіткої фінансової стратегії економічного зростання, яка враховувала б усі існуючі проблеми і реальні можливості української економіки та фінансової системи.