home Economy Books Strategii ekonomichnogo rozvitku v umovakh globalizatsii - Luk'yanenko DG

Strategii ekonomichnogo rozvitku v umovakh globalizatsii - Luk'yanenko DG

1.2. Shlyavi rozvitku natsional'nikh ekonomik u globnom sredorovishchі

N.O. Tatarenko

Alternatives moduluvannya rozvitku natsionalnogo ekonomiki in the global medium

Formuvannya novіtnoї natsіonalnoї doctrines vіdkritostі is the inclusion of Ukraine to svіtovoї ekonomіchnoї Sistemi vіdbuvaєtsya of minds ruynatsії staroї, nechіtkostі obrisіv maybutnoї suspіlno-ekonomіchnoї modelі one vodnochase for neviznachenostі minds schodo vіdnoshennya svіtovoї spіlnoti to neї yak ekonomіchnogo partner. Rozumіnnya of scho viznachennya With Ukraine in Svoge Georeferencing svіtovomu global prostorі, toruvannya shlyahіv to Demba Yea i ambiguity folding processes, yaky pid formuєtsya vplivom bagatoh often vzaєmoviklyuchayuchih, chinnikіv, Got Why pіdstavoyu for neuperedzhenoї otsіnki protsesіv globalіzatsії that їhnoї priynyatnostі for nashoї powers.

The problem of Ukraine to іntegratsії svіtovogo gospodarskogo spaciousness on a par pіdstavah put before vіtchiznyanoyu ekonomіchnoyu by science lowest Nadzvychaina sytuatsia expired zavdan, zokrema opratsyuvannya dіalektichnih that іstoriko-logіchnih for zmіstom ambushes doslіdzhennya minds i naslіdkіv poєdnannya natsіonalnih that іnternatsіonalnih іnteresіv. Neobhіdnіst zastosuvannya in theoreticity doslіdzhennyah pіdhodіv alternatively klasichnim, zumovlena rіznomanіtnіstyu proyavіv zakonomіrnostey, pritamannih svіtogospodarskim processes scho formuyutsya pid vplivom stіykoї tendentsії to zrostayuchoї єdnostі svitu on bazі natsіonalno-derzhavnoї spetsifіki rozvitku kraїn, yak sogodnі th viznachaє zagalnі outline globalnoї Kartini svitu: od vsebіchnostі , Bagatogranostnosti vikoristovuvannyh ambush characteristics of the hourly global svitu lie down rіvenь adequatnosti natsіonalnoї іntegrazіnogo model ії vіsnim ekonomіchnym ta polіticnimі іnteresam, вирішення проблемми економічної відкритості.

Від час набуття Українаю державного суверенітету дискуії щодо вибору шляхів політичного та соціально-економічного її ровитку і до сьогодні не втрачають своєї актуальності та гостроти. Проте змістовий їх spectrum доволі обмежений: або лібералізація та адаптування до монінних умов, abo жорстке регулювання державою економічних процесів. Tsikavo, in the context of practicality, is not practiced as a matter of fact, but as a result of the globalization of political and economic processes. Spravdі, Yakscho characteristic Find our svіtogospodarskogo Butt Je іnternatsіonalіzatsіya mіzhkraїnnih zv'yazkіv, i Taqiy sposіb її іsnuvannya vistupaє yak іstorichny viklik before natsіonalnoyu powers postaє power bezalternativnostі ambushes rinkovoї vіdkritostі, Shlyakhov vhodzhennya in the global seredovische. Transformation of the Economy of Ukraine at propinkovomu to straighten out the process of globalization unintended realism. Yak brought his hour, vihodichi із principlesів, formulated in classical, K. Marx, rinkova economy for its nature mozhe funktsionuvati lishhe yak part vsesvitnogo rinku, moe bouti vidkritoju [1]. On praktitsі such vіdkritіst oznachaє scho tehnіchna, structural, іnvestitsіyna i sotsіalna polіtika Kraina Got orієntuvatis on Krashchi svіtovі pokazniki i standards eksport that іmport Got Booty Alternatives vnutrіshnogospodarskim rіshennyam and zovnіshnoekonomіchna dіyalnіst - Why organіchnoyu Chastain ekonomіchnoї dіyalnostі gospodarskih sub'єktіv. Such ekonomіka peredbachaє vіlny access vnutrіshnіy rinok іnozemnoї konkurentsії, vikoristannya vsіh forms іnvestitsіynogo i trade spіvrobіtnitstva, opratsovanih svіtovoyu practitioners spіvstavnіst svіtovih i vnutrіshnіh tsіn that dohodіv, konvertovanіst natsіonalnoї currency, yak rіvno spіvstavnіst gospodarskogo law. The Tse is subjectively imposed on the alternatives of the regulatory functions of the state and the transfer of the eco- nomic economy to the microcosm pond.

Umovi, in some Ukrainians go to the market, є specfic. In іdealі for rinkovih transformatsіy neobhіdne healthier suspіlstvo s doskonaloyu materіalnoyu i Legal bazoyu, ratsіonalnoyu ekonomіchnoyu that іnstitutsіonalnoyu structures dostatnіm ekonomіchnim potentsіalom, kvalіfіkovanoyu zakonodavchoyu i reputable vikonavchoyu Vlad sotsіalnoyu stabіlnіstyu such components SSMSC zdatnі zabezpechiti natsіonalnu viznachenіst, suverenіtet i samostіynіst in priynyattі rіshen The order of the economy. Жодного з цих componів Україна не має.

Tom slіd zvazheno postavitisya to problem vіdkritostі, oskіlki, yak zasterіgaє, zokrema, professor Garvardskogo unіversitetu D. Rodrіk "not іsnuє zhodnih dokazіv of scho іntegratsіya to svіtovogo gospodarskogo expanse itself sobі lead to pokraschennya ekonomіchnoї situatsії. Navpaki іsnuє bagato perekonlivih dokazіv of scho vіdkritіst, interpreted by yak zmenshennya pereshkod on the high road potokіv kapіtalіv i tovarіv not directly pov'yazana s ekonomіchnim zrostannyam: skorіshe vono deposits od nayavnostі efektivnoї vnutrіshnoї strategії schodo vsіh prosharkіv population, yak pom'yakshuє vnutrіshnyu konflіktnіst rozvitku ; Від внутрішньої інституціональної політики, zokrema nayavnostі інституцій, вдтних швидко реагувати на Situцію, на зміни, що відбуваються у global середовищі, та вміло до они пристосовувася. Same completed the national internal institutional and economic structure запо zaporuko Інтегрування до світового простору на паритетних умовов. For vіsututnostі zih obovyazkovichi componentіv strategіі zovnіshnogo lіberalіzatії vіdkritіst nіchogo not give "[2]. In tsomu svoєmu tverdzhennі D. Rodrіk spiraєtsya on suchasnі zagalnoviznanі pіdhodi, zgіdno s yakimi zovnіshnoekonomіchna dіyalnіst Je pіdkontrolnoyu derzhavі, yak Got vikonuvati funktsіyu realіzatsії zagalnonatsіonalnogo іnteresu and її zovnіshnoekonomіchna polіtika Got bazuvatisya on fundamental ambushes ekonomіchnogo zrostannya and the Same - іnvestitsіyah, makroekonomіchnіy stabіlnostі, Human resources and effective management, and the inclusion of the thesis of the organization of integration and integration, as well as the primary goal of an economical zhostaniya.

Klasichnі pіdhodi to analіzu structuring ob'єktіv ekonomіchnih іnteresіv, SSMSC viznachayut model povedіnki natsіonalnih kraїn schodo partnerіv on svіtovomu gospodarskomu complex, peredbachayut scho: diversifіkatsіya in zarubіzhnі natsіonalnі Economy obumovlena sirovinnim chinnikom, poglinayuchimi mozhlivostyami natsіonalnogo spozhivchogo market analysis that mozhlivostyami zastosuvannya for kriterієm pributkovostі, Відносно вільних капіталів; Відкритість національних економік сприяє вільным inflow of resources, перелив яких здійснюється під впливом дії об'єктивних економічних законів. Such a scheme is private in the current year, especially with regard to realizing the encumbrances of the past national economic unities.

Prote global svit re-structured, it's the devil's polar: the extension of the twentieth century. Having opened a mіzh svіtovimi економічними the centers that periferieju nevpinno zrostav. The basis of the development of the provincial economy, the system of investment in housing, housing, housing and communal services, the system of investment in the property of a non-enviable public. The system included two warehouses: a monopoly of volostin in the mass scale with daily advanced technologies, and a sort of prin- ciple, the principle of adherence to the prices of exports and imports; stvorennya boxed torgovelnih bar'єrіv that vikoristannya nerinkovih metodіv konkurentsії. Efekt vid monopole tsinotvorennya na svitovomu rinku posiljuvavsya zavdyaki mehanizmam pidtrimki vysnikh vysokopoachuvannivyh vyrobnikiv that discredit, obmezhennyi access to the national market of others low-paying.

Monopoly zdatnіst rozvinenih kraїn viroblyati Suchasnyj visokoyakіsnu that visokotehnologіchnu produktsіyu granted a permission їm diktuvati nadvisokі monopolnі tsіni have SSMSC Bula mortgage chastka scho zabezpechuvala visokі zhittєvі standard for Tsikh kraїn that bula svoєrіdnoyu "іntelektulno-tehnologіchnoyu rent" i Basics nerіvnopravnogo shopping obmіnu s kraїnami "third svitu ", Scho vidstayut at rozvitku for vseim macroeconomic indicators.

Tom, if just past, skazhіmo, about єmnіst natsіonalnogo commodity market analysis yak ob'єktivny chinnik diversifіkatsії, then Suchasnyj svіtі perevaga vіddaєtsya not note kraїnam de popit zalishaєtsya nenasichenim and Tim de vischy rіven dohodіv, a temple rіven potreb that platospromozhnogo popitu. Those sama stosuєtsya іnvestuvannya: vkladennya kapіtalіv in rozrahunku on stabіlnі pributki prіoritetnim napryamkom Yea, i perevaga nadaєtsya kraїnam, spіvpratsya s yakimi zabezpechuє qiu stabіlnіst and takozh spriyaє rozvitku strategіchnih Galuzo in kraїnі-eksporterі, zrostannyu in nіy rіvnya zaynyatostі. Zvichayno, such vimogam not vidpovidayut kraїni, yakі not makit vidpіdnogo ekonomichnogo potentzialu chi perebuvayut na stadії transformіії. Країни будують свої відносини on parity ambushes for knowledge of economical identity.

On protivagu poperednіm realіyam scho harakterizuvalis porіvnyano temple stage Nezalezhnosti natsіonalnih ekonomіk i liberty of acceptance rіshen have novіy globalіzovanіy mіzhnarodnіy ekonomіtsі zalishaєtsya all less then minutes for less then mozhlivostey natsіonalnoї avtonomіzatsії. Tse, vidpodіdno, to bring up vtati control over intranet і, tim bіshe, zovnіshnyu situatsієyu ulyadіv natsional'nykh ostavov, zokrema sho stoosuyut upravlennya zovnіshnoe ekonomicheskimi protsessami.

Especially in the clear-cut and new tendencies of the svitovomu gosdarstvii manifested in the processes that affect the complex of economical, political and informational documents. One iz of vyyavіv подібних змін became economisation of politics. For Tsikh minds sposterіgaєtsya tendentsіya vivіlnennya strukturoutvoryuyuchih ekonomіchnih chinnikіv - fіnansovih potokіv that resursіv - s-pid control s side powers: transnatsіonalnі korporatsії sprichinyayut truncated bіlshy vise rozvitok kraїn that svitu in tsіlomu, i Process protistoyannya peremіschuyutsya s protistoyannya kraїn to protistoyannya kapіtalіv. Vodnochas tendentsії svіtovy rozvitku all bіlshuyu mіroju stayut zalozhnimi vіd vrivu transnatsionalnyh fіnansovo-promyslovyh grupp, yakі рішуче витісняють зі світового ринку національні корпорації.

Krіm of global mega structure transnatsіonalna svitu, yak ninі znahoditsya in aktivnіy stadії formation, make suttєvі korektivi in ​​funktsіonuvannya natsіonalnih іnstitutsіonalnih іnfrastruktur in napryamku їhnoї unіfіkatsії that vzaєmnogo uzgodzhennya Zi structures zovnіshnogo svitu. Насамперед ці вимоги поширюються на законодавчу base, the principle of the organization of technological processes and certification of products of the industrial, vibro and agricultural sectors of the economy, finance, credit and trade systems. In order to increase the economic efficiency of the economy, it is necessary to bring up the system of virbitntsva on the national level, and in the middle of the duty - the protests of the processes.

For such minds, naturally, to transform themselves into a category before the role of classics, integrate economics, and alternate with the "economical interests of the state sub -ekt"; їh perestayut rozglyadati in kontekstі monodetermіnіzmu and otzhe uniquely traktuvati problem perevag vіdkritostі scho Yea, s one side, for ekonomіchno vіdstalih kraїn deprivation potentsіynimi, oskіlki їhnya realіzatsіya Mauger Buti dosyagnuta deprivation zavdyaki vіdpovіdnіy polіtitsі Uryadov, and z іnshogo - for rozvinenih kraїn absolutely mozhlivіstyu Перерозподіляти світовий ресурсний is potential for its own corridor. Kraina so chi іnakshe perebuvayut on rіznih Etap rozvitku scho zumovlyuєtsya nerіvnimi natural ekonomіchnimi minds rіznoyu Pervin resursonadіlenіstyu i, zvazhayuchi on tse, cutaneous Power buduє Vlasnyi zovnіshnyu polіtiku, vіdshtovhuyuchis od spetsifіki vnutrіshnogo virobnitstva, obmіnu, rozpodіlu zhittєvih benefits rіvnya DOBROBUT toscho. Boxed stvorennya spriyatlivih s minds metoyu zaluchennya neobhіdnih resursіv, vіdtіk yakih zavdaє impact on ekonomіtsі іnshih kraїn, abo good splanovana aktsіya realіzatsії Vlasnyi іnteresіv for rakhunok zarubіzhnih partnerіv, Je norm for uryadіv, SSMSC pereslіduyut natsіonalnі Interests. Principle їh dіyalnostі - svіdome modelyuvannya povedіnki Kraina in zovnіshnomu seredovischі, oskіlki nekerovanіst protsesіv overflow resursіv put Slabko in ekonomіchnomu vіdnoshennі kraїnu in zalezhnіst od іnshih ekonomіk, stvoryuє mode defіtsitu potentsіalu vnutrіshnogo rozvitku.

At the top of the hourly fashion model of the economical guide of the national powers, three basic postulates have been placed: the ones that are covered by foreign economy economists:

• Відкритість itself on the basis of not being the mechanism of the generation of the old economical rozvitku. Fundamental determinants of economic growth - accumulation of phisical and human capital and technological innovations. Відкритість може сприяти ци ци детермінантам, то що вона може зробити більш cheap і access the capital goods, сЂ <†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†<†роз†роз †" ALE tse - lishe potentiynі ії mozhnovostі, yakі mozhut buti realizovaniem for nayavnost інших складових. Krajni, economists of some of them are growing at a fast pace, stasyut, yak rule, bilsh vikrtimi. Ale zvorotniy zv'yazok - mіzh bіlshoju vіdkritistyu ta negajnim ekonomichnim zrostanjany - it is practical not to be spore.
• Відкритість неминуче прискорюватиме розрив між рівнем доходів і добробуту окремих соціальних груп всередині країни. Як показують дослідження [3], під час пожвавлення процесів лібералізації from Чилі, що є найбільш with the butt butt of the economy line відкритого type, кефіцієнт Гіні [4] зріс on 12% - від 0,46 from 1971 р. - to 0.58 in 1989 rubles. [5]. Analogyne zrostannya rozrivіv at incomes sposteregajatsya z kіntsya 80-kh rockiv u kraїnakh, kotri obraley shliakh shvidkogo vidkrtya ekonomik, zokrema v Latimichii Ameritsi ta kraynakh kolyshnogo sotsialisticnogo taboru, at the same number in Ukraine [6].
• Відкритість робить країни більш залежними від зовнішніх шоків, що мууть вывокувати внутрирішні конфлікти та політичну нестабільність. Ці наслідки залозливі не лише самі по собі, але й mууть пролонговувати і multplіlіkuvati tsі shocks. Global svit, scho rozvivayutsya, pochinayuchi from the 70th rockivs of the buzzings of the serias shokiv, yakis caused by the minds of the minds, the colts of the holy interest rates, the raptoviks, the streams of currents flowing. Borghov Crisis, yak vibuhnula at the edges of Latin America in 80-s rock, bulak jaskravim with a rifle butt їххёої nesprozmozhnostі vliplati наллідки зовнішніх шоків, протистояти їм. So the very aziyska financial crisis of 1997 was demonstrated by the democrats, but not by the way of life, by the unreliability of the principle of the incentives for the sake of the economy, but also by the way in which such shocks are concerned. Such a rank, the ability to manage turbulent processes by processes is a critical component of strategy, but allow real-world transitions in the area.

Analіzuyuchi nayvagomіshy chinnik ekonomіchnogo zrostannya, yaky in kraїnah scho rozvivayutsya abo transformuyut his ekonomіku, rozglyadaєtsya yak nayvagomіshy proof on korist vіdkritostі and the Same: mozhlivіst naroschuvannya іnvestitsіynogo potentsіalu Kraina for rakhunok influx іnozemnih іnvestitsіy can zrobiti tsіly number uzagalnen, yakіy superechat tsіy doktrinalnіy tezі :

• On-the-first, high-rise rivnya korelyatsії mіzh dinamikoyu інвестицій та економічним зростанням у короткостроковому періоді not spostіrієєє,, тобто зміни інвестиційних показників not to blame direct vplyu on the development of the national economic structure. Hocha at the end of the construction period, turn out to be the key factor of the economic dynamism, and the good news is good. [7]. However, you should not invest in negative signs of economic growth, but in general, and in Maybutnogo Stabilization, go to investment. To that, to ask for an invitation to invest in structurally perebulent states, vidstovhuyuchis vіd kriterіy termnovіstі, і on tsіy fundamentals of getting the crises of the crisis is not matіmut sapіhu;
• In a different way, naynovіshі doslіdzhennya dzherel ekonomichnogo zhostanja u kraїnakh, zokrema Scіdnoаzіys'kogo regeonu, pokazuyut nazvichaynu nalogilіvost vnutrishnogo kumulyativnogo igromadzhennya for tsih kraїn. Zokrema, zarostannya zagalnoy proizvodstvennost factorіv (TFP) відіграє znichno menshu a role at porіvnyannі z fizichnimi інвестиціями та зростанням якості й кількості робочої сили. Postinoyuyu determinantoy ekonomichnogo rozvitku tsikh kraїn є nevpinne namagan'ya zaluchati virobnitskva vnutrinshni iinvestitsii. So Pivdennia Korea zmogla zbilshiti part of the internal investment from the GNP vіd menshe nizh 10% in 1960 р. Up to 30% in the late 70's. [8];
• On-tretє, навіть екстравертна відкритість (експортна орієнтація) у бік світової економіки How can I change the name of the country in which I stimulate and not invest in the Internet, can not I send a direct message to me in the event that I am privatized. Analіz neoklasichnogo pіdhodu daє mozhlivіst stverdzhuvati scho vzaєmozv'yazok mіzh lіberalіzatsієyu i-income vkladeny fіzichny kapіtal ambiguity in every razі for kraїn scho poorly zabezpechenі fіzichnim kapіtalom: їh vіdkritіst vіdpovіdno to the Stolper-Samuelson theorem [9] zmenshuvatime dohіdnіst іnvestitsіy. Тим самим знижується дохід на капітал і зменшується привабливість для приватних інвесторів. Уряди східноазійських країн доповнювали екстравертну зовнішньоекономічну орієнтацію вивіреною політикою стимулювання внутрішніх інвестицій, що дозволяла підвищувати їхню дохідність. Вони не лише ліквідували перешкоди на шляху внутрішніх приватних інвестицій, але й активно субсидували національних інвесторів, активізуючи кумулятивні процеси. Так, наприклад, у цих країнах напередодні фінансової кризи 1997 р., коли потоки іноземного капіталу досягли кульмінаційної точки відносно національних ВНП, вони не перевищували 5 % від обсягу внутрішніх інвестицій по групі цих країн у цілому, що підкреслює домінантну роль внутрішніх джерел нагромадження для економічного розвитку [10];
• по-четверте, іноземні інвестори приходять не в у ті країни, де все надлібералізовано, а у ті країни, де діють власні стимули і наявні власні основи економічного зростання, наприклад, високий платоспроможний попит і високий рівень власних капіталовкладень, що здійснюються за рахунок внутрішніх національних джерел. Власне ще на початку ХХ ст. У. Мітчелл доходить висновку, що інвестиційний бум має кумулятивну природу. Його пожвавлення чи затухання пов'язане з дією екзогенних (іноземна інвестиційна діяльність) та ендогенних (внутрішня інвестиційна діяльність) чинників. Жодна фаза відтворювального процесу, на його думку, прямо не залежить від екзогенних чинників, зовнішніх по відношенню до самої економічної системи: будь-які обсяги іноземних інвестиційних надходжень не можуть справити імпульсний ефект на економіку, не можуть служити поштовхом до кумулятивного розгортання, якщо для цього ще не визріли ендогенні чинники [11].

До ендогенних чинників кумулятивного процесу У. Мітчелл відносить: посилення внутрішньоекономічних мотивів суспільної інвестиційної діяльності, зростання прибутків і процента, зниження основних та додаткових витрат, сталість грошово-кредитних відносин, стабільність позиції банків як позикодавців, зростання маси національних заощаджень, що шукають сфери застосування. Саме тому, на його думку, держава стоїть перед необхідністю впливати на динаміку внутрішніх інвестицій. Важелями впливу на економіку і, водночас, його об'єктами у нього виступають: економічні інституції — інвестиції, фінанси, грошовий обіг, кредит; політичні інституції; право; суспільна психологія тощо. Одним із методів регулювання він вважає планування, якому надає великого значення. За допомогою планування У. Мітчелл вважав за можливе вирішити будь-які економічні та соціальні проблеми.

Отже, відкритість сама по собі не вирішує ані проблеми економічного зростання у контексті нарощування інвестиційної привабливості національної економіки, ані проблеми її реструктуризації. Натомість, зважаючи на велику залежність відкритої економіки від глобального економічного комплексу, відбувається відтік національних ресурсів і капіталів, як то сталося в Україні.

Проте відкритість є реалією сьогодення і розглядається сучасною економічною теорією як неодмінна умова суспільного розвитку, адже переваги відкритості повністю пов'язуються зі становленням ринкових відносин як таких, що ставлять країну перед необхідністю рахуватись із дією об'єктивних економічних законів конкурентності.

Західні економісти-теоретики доводять, що скористатися об'єктивними перевагами відкритості країні, у якій відбувається становлення ринкових відносин, можна лише за певних умов, серед яких активна роль держави у запровадженні власної національної моделі відкритості має провідне значення. «Абсолютно нереально сподіватись, що зусилля по національному розвитку можна звести до однієї простої моделі «зразкової економічної поведінки», і нереально навіть прагнути запровадження такої моделі. Правила міжнародного економічного розвитку мають бути достатньою мірою гнучкими, щоб дозволити кожній країні впроваджувати власну модель розвитку, так само як Японія, Німеччина та США у минулому впроваджували, попри зовнішній тиск і вимоги світової спільноти уніфікувати економічні відносини, свої власні, відмінні від інших моделі» [12], — наголошував Д. Родрік. Така модель базується на особливих національних економічних стратегіях розвитку та формуванні відмінного від інших, орієнтованому на національний менталітет і національну генетику, інституціональному середовищі.

Провідні економічні стратегії розвитку пов'язуються зі становленням раціональної внутрішньої економічної структури як основи зовнішньої конкурентоспроможності. До чинників конкурентоспроможності у глобальному просторі неодмінно відносять складові, що не завжди можуть вимірюватись за допомогою лише економічних показників. Загальновизнаними у цьому розумінні є підходи, які сформулював ще на початку ХІХ ст. німецький економіст Ф.Ліст. Він розглядає стратегічну функцію держави через її участь у процесах інвестування і зазначає, що свідоме формування конкурентних переваг полягає у проведенні державою цілеспрямованої інвестиційної політики. Складовими такої політики мають бути:

— визначення стратегії розвитку з урахуванням природного потенціалу і наявності робочої сили;

— визначення пріоритетних галузей, навколо яких розвиватимуться супутні виробництва і які забезпечуватимуть у майбутньому конкурентоспроможність економіки;

— створення відповідної інфраструктури;

— створення кредитно-банківської системи з метою акумулювання коштів для державних та приватних інвестицій;

— формування підпорядкованої визначеній меті податкової системи;

— розвиток державної системи освіти і підготовка фахівців для певних галузей;

— створення розгалуженої мережі державних науково-дослідних установ, які забезпечували б пріоритетні галузі новими технологіями та машинами;

— ідеологічне виховання нації засобами масової інформації та через систему освіти.

Сучасні західні теоретики [13] поділяють погляди Ліста, проте пристосовують їх до умов відкритості, пов'язуючи ці процеси зі створенням інституцій, які, виконуючи функцію пом'якшення наслідків від зовнішніх шоків, проводитимуть відповідну соціальну і макроекономічну політику: формуватимуть механізми соціальних гарантій, які захищатимуть найбільш уразливі групи суб'єктів економічної діяльності і соціальні прошарки населення, протистояти корумпованості та монополізації при прийнятті економічних та політичних рішень, а також забезпечуватимуть достатній рівень соціальних та політичних свобод.

Створення таких інституцій, їхні форми та визначеність залежать від національних особливостей (цивілізаційних, ментальних) розвитку суспільства. Історія знає два шляхи: тоталітарний і демократичний. Перший пов'язаний із роллю держави, другий — з демократичною генетикою їх становлення. Основним стратегічним завданням формування таких інституцій є вирішення проблеми конфліктності внутрішнього та зовнішнього середовищ — нівелювати наслідки «зовнішніх ударів» по економіці, що спричиняють умирання цілих галузей внаслідок неконкурентоспроможності в умовах відкритої економіки та розрив у доходах різних прошарків населення, як то було під час потрясінь, що зазнала світова і національні фінансові системи у зв'язку з азійською (1997 р.) та російською (1998 р.) фінансово-банківськими кризами.

Можливість підтримувати макроекономічну внутрішню стабільність перед загрозою постійно змінних умов існування у зовнішньоекономічному середовищі є основним, найбільш важливим чинником, що визначає різні економічні результати, досягнуті за останні 20—25 років країнами, що розвиваються. Скажімо, країни, які не змогли пристосувати свою макроекономічну політику до шоків кінця 70-х — початку 80-х рр.(так звана «боргова криза») зараз відчувають колапс продуктивності їхніх національних економік. Наприклад, починаючи з початку 70-х р. ці процеси стали притаманними для абсолютної більшості країн Африки, такий період переживає зараз і Україна.

Основною причиною того була відсутність соціально-політичних інституцій, а уряди, незважаючи на експортну орієнтацію цих країн і дотримання принципу відкритості, не змогли використати компромісні форми макроекономічної адаптації. Слабкі інституції по вирішенню цих конфліктів, тобто невміння і небажання урядів протистояти зовнішнім шокам, призвели до неефективного перерозподілу внутрішніх економічних ресурсів, формування нераціональної економічної структури, до сировинної експортозалежності.

За відсутності таких інституцій політична адаптація, необхідна для відновлення внутрішнього макроекономічного балансу, відкладається, різні соціальні групи, керуючись приватними інтересами, блокують запровадження відповідної фіскальної політики та політики обмінних курсів. У результаті така економіка постає перед фактом високої інфляції, нестачею валютних резервів та багатьма іншими проблемами. Як правило, ситуація посилюється виникненням етнічних, регіональних, обумовлених нерівномірністю економічного розвитку, конфліктів.

Реально успішними є ті економіки, де уряди у своїй діяльності не тільки враховують і правильно реалізують усі аспекти існування країни у глобальному середовищі, а комплексно і, головне, своєчасно використовують увесь набір інструментів ринку та державного регулювання. Тобто, успішні економіки поєднують певний рівень відкритості з державною політикою, яка є основоположною для інвестиційної діяльності і основою макроекономічної стабільності з раціональним управлінням потоками капіталу.

Ще одним важливим висновком щодо правил економічної поведінки країни, яка формує власну економіку, має бути те, що засади відкритості для країн, що розвиваються, мають бути іншими, ніж для розвинених країн. Акценти повинні бути зміщені із заохочення експорту і прямих іноземних інвестицій на переосмислення ролі імпорту: необхідно визначити як імпорт (особливо ідей, інвестицій, обладнання та продуктів первинної обробки) може сприяти економічному зростанню країни, що ще не досягла конкурентних переваг.

Отже, зважаючи на те, що інтеграція в світову економіку сама по собі не спричиняє довгострокового економічного зростання і часто дає небажані наслідки для розвитку внутрішньої соціально-економічної структури, національні уряди постають перед проблемою поєднання відкритості з політикою стимулювання і регулювання процесу формування конкурентних переваг, включаючи чітку і адекватну внутрішню інвестиційну стратегію. Водночас відкритість вимагає існування високоякісної внутрішньої системи інституцій, що вирішують проблему адаптації національного соціально-економічного середовища до агресії глобального світу. Загалом слід зазначити, що як перше, так і останнє залежить від економічної та політичної ситуації, яка склалась усередині країни, але непересічний вплив на процеси інтегрування мають також політичні та економічні інтереси держав, які є авторами глобальних стратегій та відіграють провідну роль у формуванні глобального середовища. Тому формування таких інституцій повинно виходити за межі стандартних економічних рецептів та пакетів адаптацій, які пропонуються, скажімо, міжнародними фінансовими організаціями або нав'язуються урядами інших країн. Як зазначає Д. Родрік: «Уряди мають припинити думати про міжнародну економічну інтеграцію як кульмінаційну точку успішного розвитку. Країни, що розвиваються, мають входити у світовий економічний простір на власних умовах, а не на умовах, які встановлюються міжнародними глобальними ринками та міжнародними фінансовими інституціями. У минулому успішними економіками були ті, які обирали стратегічний і диференційований підхід до відкритості, і немає підстав вважати, що в майбутньому щось зміниться» [14].

Загальним висновком щодо вищенаведеного має бути наступний: свідоме моделювання сучасної міжнародної економічної поведінки національної економіки у глобальному економічному середовищі пов'язане з формуванням інституціональної за змістом моделі національного розвитку, складовими якої є не лише ринкові інституції, але й інституції іншого порядку. Логіка цього процесу повинна бути підпорядкована вимозі пріоритетності загальнонаціонального інтересу, що неухильно реалізує національний уряд.

Концептуально існує дві парадигми поведінки національних держав у глобальному середовищі, що спираються на дві доктрини — класичного космополітизму й автаркії (причому у межах кожної з них передбачається застосування дієвого інструменту — протекціонізму, що у жодному разі не є результатом їхнього синтезу, як то прийнято вважати).

Економічна теорія, у якій обстоюються національні інтереси, завжди спиралась на принцип пріоритетності суспільних інтересів щодо індивідуальних, наголошуючи: відкритість економіки є лише засобом, завдяки якому відбувається збагачення однієї країни за рахунок іншої. Зокрема, Ф. Ліст зазначав, що класична школа висунула космополітичну теорію, яка розглядає індивідуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство — як загальносвітову спільність людей. Справді, якщо людство — це сукупність рівноправних індивідів, то немає необхідності будувати перешкоди для їхнього спілкування. Але історично склалось так, що кожен індивід відрізняється від іншого своєю належністю до конкретної спільноти: нації, держави, тому реалізація інтересів індивідів залежать від можливостей держав. Формування загальнолюдської спільності можливе лише на паритетних засадах. Принципом об'єднання та основою відкритості має бути однаковий соціально-економічний рівень розвитку, щоб жодна нація не потрапила в залежність до іншої. Тому необхідно, «віддаючи належне сучасним інтересам і особливому становищу націй» дослідити, «яким чином кожна нація може піднятись на такий ступінь економічної культури, на якому її союз з іншими націями буде можливим і корисним» [15]. (До речі, Ф. Ліст привертав увагу до тієї обставини, що Англія, батьківщина космополітичної доктрини відкритості, проголошує її за основу політики після тривалого періоду самоізоляції, результатом якої було небувале економічне зростання).

Отже, за доктриною національної політекономії, включення національного господарства, що перебуває на стадії трансформації, в міжнародний економічний простір (тодішня Німеччина стояла перед завданням об'єднання та формування індустрії), космополітичний принцип індивідуалізму у міждержавних відносинах є привілеєм національної держави, а не окремих осіб.

Другий засадний принцип торкається шляхів застосування першого: принцип індивідуалізму в міждержавних відносинах реалізується через самоізоляцію. Лістом були розвинені закладені ще Фіхте основи доктрини автаркії, було визначено, що хоч поточні наслідки самоізоляції інші, ніж у протекціонізму, оскільки останній не заперечує користі міжнародної торгівлі і не ставить завдання самозабезпечення країни всім необхідним, але врешті-решт автаркія має на меті відкритість на паритетних засадах: у контексті міжкраїнної конкуренції країна, що не досягла бажаної стадії розвитку і не забезпечила собі економічні переваги на світовому ринку, вимушена керуватися принципом автаркії — формувати ситуацію повної економічної незалежності від інших країн. З цією метою країна має відмовитися від значної частини імпорту і міжнародну торгівлю поставити під контроль держави; провадити політику стимулювання і заохочення виробництва замінників і синтетичних продуктів; забезпечити мобілізацію усіх продуктивних сил, що є у її розпорядженні. Протекціонізм може виступати інструментом автаркії. Тобто Ліст, на противагу Фіхте, не заперечує міжнародної торгівлі в умовах самоізоляції, але вважає за необхідне здійснювати її під контролем держави.

Щодо інших характеристик автаркії, то він розглядає її як необхідну стадію інтернаціоналізації господарських зв'язків: щоб не знизити свої потреби до рівня своїх ресурсів, закрита країна намагається розширювати можливості їх поповнення за рахунок обміну, а часто і завоювання та приєднання нових територій (у тому числі економічне завоювання джерел сировини). У цьому разі утворюється великий простір, що стає її «життєвим простором». Особливістю концепції Ліста є те, що він обґрунтовує ідею, згідно з якою «великий простір» («життєвий простір»), утворюваний шляхом лібералізації міжнародних господарських зв'язків, аби досягти гомогенності соціально-економічних складових розвитку, вимушено підкорятиметься домінуючій державі. Тобто Ліст вважає, що існує два види автаркії: перша — повна самоізоляція нації, яка у розрахунку на власні сили намагається досягти високого рівня конкурентоспроможності, і її об'єктивний наслідок — коли країна, сягнувши визначеної стадії розвитку, може на засадах лібералізму будувати свої зовнішньоекономічні зв'язки. Останнє неминуче приведе до домінування такої країни на світовому економічному просторі (як це відбувалося на той час із Англією). Ф. Перру ідентифікував цей останній вид автаркії, як експансіоністський.

Щодо першої, орієнтованої на повну економічну незалежність на основі самоізоляції, то її загальновизнано розглядати як мобілізаційну модель розвитку економіки, таку, що є перехідним щаблем до експансіоністської, природною умовою розвитку національного господарства на шляху до вищої стадії.

З огляду як на економічну так і політичну доцільність жодна країна, що належить до провідних у сучасному світовому економічному просторі, не може скористатися цією моделлю економічної поведінки: частина з них — тому що вже досягла певного ступеня і може провадити експансіоністську політику, інша — тому що відстає в економічному розвитку. Що ж до декларування необхідності відкритості як основи гармонізації міжнародних відносин, то ця теза не має нічого спільного з практикою. Це стосується як розвинених країн, так і тих, що розвиваються, якщо, звичайно ці країни не сповідують рудиментного індивідуалізму.

Незважаючи на декларування принципу відкритості, провідні країни світу всебічно захищають свою досить стабільну економіку, внаслідок чого утворюються потужні центри протистояння, очолювані зокрема США, ЄС та Японією. Наприклад, утворення Європейського співтовариства було свого роду виявом протистояння економічній експансії США і, водночас, бажанням низки країн домінувати хоча б у складі інтеграційного угруповання. Таке протистояння посилює конкурентну боротьбу, трансформуючи її у гіперконкурентну, наслідки якої неминуче «оплачують» менш розвинені, неконкурентоспроможні національні економіки.

Протекціоністська політика послідовно використовується усіма країнами, особливо економічно могутніми, вона є їхнім привілеєм, адже для легітимності такої політики необхідна ціла низка умов, і перш за все міцне національне підґрунтя, що живиться економічним диктатом на світовому ринку. Слід наголосити, що звинувачення одних країн іншими у надмірному протекціонізмі відбувається на тлі високого рівня протекціоністського захисту внутрішньої економічної структури, а заклики до вільної торгівлі та відкритості переслідують мету односторонньої лібералізації, що дозволяє отримати вільний доступ до зарубіжних ринків ресурсів.

Скажімо, економіка США ніколи не була відкритою: від часів індустріальної революції і по 70-ті роки ХХ ст. протекціоністське вибіркове регулювання імпорту визнавалось за офіційну політику, і лише пізніше, коли суспільство свідомо переходить до формування високотехнологічної структури виробництва (за характеристикою ЄС — до «стратегії наступу»), уряд вдається до призованих заходів, як правило, нетарифних, що зарекомендували себе як більш ефективні за існуючих умов. Частка імпорту, що контролюється у США нетарифними засобами, наприкінці 90-х років сягнула 52 % [16].

Великобританія, батьківщина космополітизму, доктрини відкритості у міжнародній торгівлі, завжди вдавалася до протекціонізму, встановлюючи чіткі квоти щодо імпорту. Лише сягнувши певного ступеня могутності, тимчасово відкривала свої кордони для окремих товарів, суворо регламентуючи структуру імпорту.

Так, скажімо, з моменту утворення ГАТТ спостерігається стійка тенденція до зниження використання питомої ваги тарифних регуляторів та підвищення ролі нетарифних. Загалом, промислово розвинені країни активно використовують нетарифні регулятори для забезпечення експортної орієнтації власних економік (за допомогою стимулювання виробництва), для захисту своїх товарних ринків.

За останні сорок років частка імпорту, охоплена нетарифними обмеженнями, стрімко зростає, і збільшилась у Японії на 64 %, у країнах ЄС на 198 % [17].

Субсидії, скажімо, у сільському господарстві за період з 1980 р. по 1997 р. зросли у США на 102 %, Канаді — на 74 %, країнах ЄС — на 104 % (крім того, у засобах масової інформації цих країн ведеться неприхована війна проти імпорту), на 43 % — у Японії [18]. Більш ніж утричі зросла за цей час кількість позовів, пов'язаних з демпінгуванням та субсидуванням, оскільки навіть якщо економічно розвиненим країнам загрожує обов'язкове антидемпінгове та компенсаційне відшкодування, вони все одно вдаються до цих заборонених протекціоністських заходів.

Та найновітнішою формою міжнародної економічної експансії стає новий тип автаркії — структурної замкненості, що дає країнам, втягненим у інтеграційні процеси під гаслом лібералізації, можливість зберігати конкурентні переваги і формувати власну стратегію розвитку, формувати національні пріоритети, виходячи з природних даних країни.

Політика структурної самоізоляції все більшою мірою розглядається як зумисний і бажаний крок, спрямований на реалізацію певних економічних і політичних намірів у контексті глобалізації. Подекуди вона проявляється у застосуванні прямих, безпрецедентних обмежувальних заходів та політики субсидування щодо стратегічних національних галузей, особливо високотехнологічних. Така експансіоністська структурна політика провідних держав, зокрема США, розглядається іншими економічними угрупованнями, зокрема ЄС, як стратегічна загроза розвитку національних економік. Зустрічні заходи, які застосовуються цими угрупованнями, не обмежуються лише дотуванням та субсидуванням національно-пріоритетних стратегічних галузей (у країнах ЄС розміри субсидій таким галузям сягають 9 % національних бюджетів [19]); вони характеризуються відвертим протистоянням і часто забороною імпорту конкуруючих товарів. Загалом політиці усіх конкурентоспроможних країн притаманний експансіонізм.

Слід акцентувати увагу на тій явній обставині, що рівень національного протекціонізму щодо сучасного глобального середовища формується залежно від економічної потужності країни, але розвинені країни по відношенню до третіх країн світу керуються особливими правилами. У цьому разі структурна автаркія не є інструментом становлення системи національної економічної безпеки, а виступає формою пограбування економічно відсталих країн.

Отже, проблема типологізації країн за ознакою конфронтаційності не втратила свого сенсу, оскільки заідеологізованість параметрів класифікації країн, навіть за приналежністю до цивілізаційних світів, все ще зберігається, хоча й видозмінюється: країни світу й досі поділені на першовартісні та меншовартісні, а Україні, на жаль, відводиться місце серед тих, що покликані обслуговувати світовий економічний комплекс. Очевидно, що використання загальноприйнятих космополітичних підходів у процесі формування моделі міжнародної економічної поведінки для України є неприйнятним, бо вони не мають нічого спільного з підходами, які базуються на оцінці потенціалу країни з позиції національних переваг, відображених сучасною інституціональною теорією Портера-Ругмана-Даннінга. Крім того, і практика міжнародних економічних стосунків, і практика формування глобальної міжнародної політики стосовно національних держав великою мірою залежить як від ідеології, так і від об'єктивних інтересів економічно — сильних держав, але у жодному разі не йдеться про економічні інтереси країни, що бажає приєднатись до світового співтовариства.

Оскільки проблема конфронтаційності себе не вичерпала, тому і завдання, які мають вирішуватися державою з перехідною, проринкової орієнтації економікою, пов'язуються із необхідністю формування основ альтернативної загальноприйнятій сьогодні моделі міжнародної економічної поведінки, які, на наш погляд, зводяться до наступного:

— необхідності нової інституціональної політики міжнародної економічної поведінки: принцип індивідуалізму має поступитися принципу комунітаризму, за якого ступінь і напрямки міжнародної відкритості визначаються інтересами суспільства, а не окремих осіб;

— реалізації принципу автаркії, що полягає у мобілізації внутрішнього економічного потенціалу та зміцненні національних структуроутворюючих галузей; формуванні цілісної незалежної економіки на основі створення раціональної національної структури виробництва, орієнтованої на вітчизняного споживача; цілеспрямованій підтримці і стимулюванні суб'єктів національної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

— структурного автарктичного експансіонізму: формуванні конкурентоспроможних галузей, через які здійснюватиметься структурна економічна експансія.

Очевидно, що така модель є мобілізаційною, а система захисту та стимулювання у ній має відігравати роль адаптера внутрішнього середовища до зовнішніх умов, пом'якшуючи шкоду інтернаціоналізації та підсилюючи ефекти від міжнародних зв'язків.

Аналіз процесів інтернаціоналізації зовнішніх зв'язків за допомогою використання такого підходу стає надзвичайно важливим, оскільки дає можливість відповісти на цілу низку запитань, особливо тих, що стосуються проблем регулювання українським урядом міжкраїнних відносин, їхніх меж та доцільності. Ця проблема є надактуальною для України, бо, хоча вона й не обділена первинними ресурсами, але її шлях до глобального середовища починається з обмеженого стартового потенціалу. Звичайно, форми співіснування держав у глобальному середовищі насамперед визначаються вигодами об'єднання ресурсних можливостей, однак основною умовою-наслідком співробітництва завжди має бути посилення конкурентоспроможності національної економіки, тому й модель включення до світового економічного простору має бути спочатку мобілізаційною, такою, що слугуватиме розгорненню процесів формування конкурентоспроможності, а згодом і експансіоністською, такою, що дозволить вести мову про паритетність відносин. Тобто, не може йтися про включення України до світової економічної системи на основі паритетності доти, доки національна економіка не зможе провадити експансіоністську політику хоча б у окремих напрямках.

Отже, формування мобілізаційної моделі, використання якої, як правило, має двояку спрямованість: внутрішню, орієнтовану на формування раціональної структури виробництва, і зовнішню, яка має на меті економічну самодостатність (ідентифіковану з економічною безпекою країни), що є умовою незалежності від інших економік та прориву на зовнішній ринок завдяки використанню набутих економічних переваг, пов'язано з вирішенням двох проблем.

По-перше, у цьому контексті слід акцентувати увагу на тій обставині, що вітчизняною економічною наукою ще й досі не вирішена проблема типологізації національної як сьогоднішньої, так і майбутньої соціально-економічної структури суспільства, адже формування національної стратегії входження країни до світового простору тісно пов'язано з тим, якою є модель внутрішнього розвитку — комунітарною чи індивідуалістичною. Не вдаючись у подробиці, слід зазначити, що економічні відносини в Україні сьогодні розвиваються за другим сценарієм, тоді як інші країни світу все більшою мірою орієнтовані на урахування комунітарних чинників: у цьому і кореняться причини використання док- трини захисту національних інтересів і національної економічної безпеки, а принципи індивідуалізму застосовуються лише у відносинах з іншими державами.

По-друге, важливим є визначення базових принципів проникнення національної економіки у світову економічну систему, формування транснаціоналізаційних зв'язків макро- та мікроекономічного рівня. Тут необхідно мати чітке уявлення про те, чиї інтереси у міжнародному середовищі має захищати держава — приватні чи суспільні. Відповідь на це запитання пов'язана з вирішенням попереднього. Якщо суспільство будуватиме міжнародні стосунки за комунітарною моделлю, то усі економічні взаємовідносини у міжнародній сфері будуть контролюватись державою, що є ознакою автарктичності.

Слід наголосити, що історія знає приклади, коли, всупереч об'єктивним обставинам, суспільства формували високоефективну систему самозабезпечення та розширеного відтворення, а згодом провадили експансіоністську політику. Умови для цього формувались у межах автарктичної моделі, періодично застосовуваної усіма розвиненими державами. Звичайно, тут слушним буде зауважити, що існує проблема генетичних наслідків концепцій і процесів міждержавних економічних відносин у конфронтаційному контексті, визначення їхньої сутності як боротьби за політичну та економічну гегемонію, що завжди призводило до переділу світу. На особливу увагу заслуговує ця теза ще й тому, що, хоча оптимістична оцінка вірогідності процесів глобалізації, як результату розвитку національних економік на об'єктивній основі інтернаціоналізації не має альтернатив, ці процеси викликають до життя явища, здавалось би несумісні з ознаками прогресу світогосподарських відносин. Зумовлені вони тим, що інтернаціоналізація економік об'єктивно вимагає встановлення єдиного світового порядку, єдиних правил гри (наприклад, збігу вітчизняного господарського права з міжнародним), подальшої денаціоналізації влади, синхронізації стадій економічного розвитку, конвергенції національно-суспільних підвалин тощо. Важливо, щоб ідея впровадження автаркії не переросла в ідею тотального експансіонізму, не виходила за межі здорового глузду, як це відбувалось час від часу з Німеччиною або сьогодні — зі США.

Крім того, слід остерігатися надмірного захоплення доктриною автаркії, оскільки ця проблема є багатогранною: автаркія, хоча й у видозміненому вигляді, має свої вади, і у багатьох випадках призводить до протилежних результатів, наприклад, вилучає країну, повністю або частково, із конкурентного простору, зумовлює формування неефективної суспільно-економічної структури. Протистояння руйнівній її силі, чим держава має опікуватися, базується на розвитку конкурентних, індивідуалістичних за сутністю, ринкових відносин усередині країни.

Отже, визначення перспектив розвитку України як структурного елементу світогосподарських процесів пов'язано з сучасними внутрішніми стратегіями розвитку національної економіки, яка має відповідати одночасно вимогам і автаркії, і глобалізації як єдності протилежностей, має враховувати особливості інте- граційних процесів, які відбуваються у світі, бути орієнтованими на збіг національних, регіональних і глобальних інтересів. З нашої точки зору, провідним напрямком такої інтеграції є структурна інтеграція, засадним принципом якої є структурна автаркія, що здійснюється за умови регулюючого контролю держави. Узгодження базових складових структурної інтеграції трактується нами як пріоритетний напрямок глобальних трансформацій національного економічного простору.

Literature

• Див.: Маркс К. и Энгельс Ф. Соч., т.46, ч.І, с.385.
• Rodrik Dani. The New Global Economy and Developing Countries: Making Openness Work /Policy essay No. 24 — Washington DC: Overseas Development Council, 1999, p. 18-19.
• Див.: Wood Adrian. Openness and Wage Inequality in Developing Countries: The Latin American Challenge to Easy Asian Wisdom. — The World Bank Economic Review, 11(1), January 1997. — p. 33-57; Feenstra, Robert, and Gordon Hanson Foreign Investments, Outsourcing and Relative Wages/ In: The Political Economy of Trade Policy: Papers in Honor of Jagdish Bhagwati, ed. R.Feenstra, G.Grossman and D.Irwin. — Cambridge, MA: MIT Press, 1996.
• Коефіцієнт Гіні (Gini coefficient) вимірює нерівність доходів і змінюється від 0 (абсолютна рівність, коли всі мають однаковий рівень доходів) до 1 (випадок максимальної нерівності, коли у одних руках зосереджуються усі надходження).
• Див.: Deinger Klaus and Lyn Squire. A New Data Set Measuring Income Inequality. — The World Bank Economic Review, September 1996, p. 565-591.
• Див.: Eduardo Lora and Londono Juan Luis. Structural Reforms and Equity/ In: Beyond Trade-Offs: Market Reform and Equitable Growth in Latin America, ed. N.Birdsall, C.Graham, and RHSabot. — Washington, DC: Brookings Institution Press, 1998; Kolodko, Grzegorz W. Equity Issues in Policymaking in Transition Economies/Paper presented at Conference on Economic Policy and Equity, IMF, Washington, DC, June 8-9, 1998.
• Easterly William . How Much Do Distortions Affect Growth?. — Journal of Monetary Economics, 32(2), 1993. — p.187-212; Levine Ross, and David Renelt Sensitivity Analysis of Cross-Country Growth Regressions. — American Economic Review, September, 1992. — p. 942-963.
• Див.: Young Alwyn. The Tyranny of Numbers: Confronting the Statistical Realities of the East Asian Growth Experience. — Quarterly Journal of Economics, CX(3), August 1995. — p. 641-680; Collins, Susan, and Barry Bosworth Economic Growth in East Asia: Accumulation Versus Assimilation. — Brookings Papers on Economic Activity, 2, 1996. — p. 135-191.
• За теоремою Столпера-Самуельсона ліквідація торгових обмежень збільшує фактичну доходність від факторів виробництва, які є у достатній кількості, і знижує реальну доходність факторів., кількість яких обмежена (як наприклад, внутрішні інвестиції в Україні).
• Goldstein, Morris Coping with Too Much of a Good Thing: Policy Responces for Large Capital Inflows to Developing Countries. — The World Bank Policy Research Working Paper, September 1998. — P.3.
• Митчелл У. Экономические циклы: Проблема и ее постановка. — М.-Л.: 1930. — С. 69.
• Rodrik Dani. The New Global Economy and Developing Countries: Making Openness Work. — Р.37.
• Див.: Hellman, Joel S. Winners Take All: The Politics of Partial Reform in Postcommunist Transition. — Wsorld Politics, 50(2), January 1998. — p. 203-234; Hagopian, Frances Negotiating Economic Transition in Liberalizing Polities: Political Representation and Economic Reform in Latin America. — Weatherhead Center for International Affairs Working Paper Series No. 98-5, Harvard University, 1998; Dominguez, Jorge I. Latin America's Crisis of Representation. — Foreign Affairs, January/February, 1997. — p. 100-113.
• Rodrik Dani. The New Global Economy and Developing Countries: Making Openness Work. — Р.42.
• List F. National Sistem of Political Economy — NY: Lloyd, 1985, p. 87.
• Yarbrough BV, Yarbrough RM The World Economy: Trade and Finance/Third Edition. — New York, The Dryden Press, 1998.- P.293.
• Ibid, p.245.
• Ibid, p.367.
• World Development Report 1998: The State In A Changing World — The World Bank: Oxford University Press, 1998, p.238.