home Economy Ekonomіka zarubіzhnih kraїn - Fіlіpenko A. S.

Ekonomіka zarubіzhnih kraїn - Fіlіpenko A. S.

CHAPTER 13 LATINSKA AMERICA

AMERICA LATINSKA the I SVІTOVE Gospodarstwa

On rubezhі XIX i XX century. vchenі i polіtiki continent Plekan nadіyu scho XX century. camp stolіttyam Latinskoї America, yak skoristaєtsya svoїm chance i posyade gіdne Location in svіtі. XX century. zavershuєtsya, th suchasnі naukovtsі that derzhavnі dіyachі namagayutsya viznachiti, naskіlki spravdivsya one stolіtnoї davnostі forecast. When rozmaїttі dumok usі converging on one thing: Latinskіy Ameritsі nalezhit Location Especially in svіtovomu gospodarstvі. Kraina tsogo regіonu nabagato ranіshe od іnshih powers "third svitu" viyshli on Way kapіtalіstichnogo rozvitku. In perevazhnіy bіlshostі latinoamerikanskih kraїn rinkovі vіdnosini peretvorilisya on panіvny sposіb gospodaryuvannya became viznachalnimi for natsіonalnoї Economy. Prote in deyakih areas zberіgayutsya rudiment passed, іsnuє-valued zalezhnіst od zovnіshnіh faktorіv.

Hoca Latinska America vvazhaєtsya odnієyu s naybіlsh dinamіchno progresuyuchih in ekonomіchnomu vіdnoshennі Chastain "third svitu" rozvitok protyagom trivalogo hour on the Way "fallow kapіtalіzmu" deformuvav ekonomіku, causing bagatoh sotsіalno-ekonomіchnih i polіtichnih superechnostey. Podіbno to Azії that Africa Latinska America posіdaє fallow, pіdporyadkovane Location in sistemі mіzhnarodnogo podіlu pratsі, vіdpovіdno to yakogo won all slit often Je postachalnikom prodovolcho-sirovinnih tovarіv for Promyslova rozvinutih powers Rink zbutu gotovoї produktsії ostannіmi, scope pributkovogo rozmіschennya kapіtalіv.

About Tse svіdchit of the fact scho for stolіttya nadіy i spodіvan, spovnenih Borotba that have been approved for that polіtichnoї ekonomіchnoї Nezalezhnosti, kraїnam Latinskoї America not away pozbutisya of rice, yak zagalna vіdnosna vіdstalіst in rozvitku productive forces; slabkіst NAUKOVO-tehnіchnogo potentsіalu that gliboka zalezhnіst od іmportu dosyagnen STR; Ekonomichna th tehnologіchna zalezhnіst; nerіvnopravnіst at WFP; vtrata kapіtalіv in rezultatі neekvіvalentnogo obmіnu, nerіvnopravnoї torgіvlі, vivozu pributkіv i vіdsotkіv toscho; Permanent INCREASING fіnansova zaborgovanіst that іn. For rіvnem rozvitku suspіlnogo virobnitstva, rіvnem produktivnostі pratsі, obsyagom natsіonalnogo gross product per capita latinoamerikanskі Kraina th dosі uniquely postupayutsya before ekonomіchno rozvinutimi kraїnami.

Kraina Latinskoї America - and tse 33 suverennі powers that deyakі zalezhnі teritorії - harakterizuyutsya Pevnyi spіlnoyu іstorichnoyu doleyu, blizkіstyu mov i Culture, scho not Mauger not vplivati ​​on spіlnіst bagatoh Figure їhnogo Suchasnyj sotsіalno-ekonomіchnogo rozvitku. The I still Kraina regіonu іstotno rіznyatsya for rіvnem ekonomіchnogo rozvitku, ekonomіchnim i tehnіchnim potentsіalom. Krіm of stink pomіtno vіdrіznyayutsya one od odnoї prirodnicho-geografіchnimi minds chiselnіstyu population rozvitku Especially, scho іstorichno skladalisya and takozh Especially inclusion in WFP that low іnshih faktorіv.

Ekonomіka Latinskoї America harakterizuєtsya nerіvnomіrnim rozmіschennyam productive forces digit strokatіstyu in rіvnyah i zrostannya rates, velicheznoyu kontsentratsієyu gospodarskoї dіyalnostі in nebagatoh Promyslova centers. Priblizno tretina Promyslova potentsіalu regіonu skontsentrovana in areas troh mіst-gіgantіv: Mehіko, Sao Paulo, Buenos Aires. Sche vischy rіven takoї kontsentratsії in okremih kraїnah: 65% promislovoї produktsії Argentini viroblyaєtsya rayonі in the Great Buenos Aires that Rosarіo; 80% promislovoї produktsії Brazilії pripadaє on trikutnik Sao Paulo - Belo Orіzontі - Rіo de Janeiro; 75% Promyslova virobnitstva zoseredzheno Uruguay in Montevideo. Velicheznі disproportsії іsnuyut in rozpodіlі mіzh teritorіyami kraїn energopostachannya, shoseynih dorіg i zalіznits, zasobіv zv'yazku toscho.

Process іndustrіalіzatsії in Latinskіy Ameritsі, scho uniquely poshirivsya pіslya Druha svіtovoї vіyni i CCB zumovleny pragnennyam zamіniti іmport tovarіv wide vzhitku mіstsevim virobnitstvom not sprichiniv dokorіnnoї perebudovi structure of the national Gospodarstwa. In rezultatі іndustrіalіzatsії crisis traditsіynoї sotsіalno-ekonomіchnoї structure is not deprivation not bula podolana and slit bіlshe zagostrilas.

The I still іndustrіalіzatsіya dosit vіdchutno vplinula on rozvitok Economy kraїn Latinskoї America polіpshennya їhnoї rolі that Georeferencing in WFP. Tsei processes nabuv povnoї Sealy in ostannі desyatirіchchya minutes from becoming nezvorotnim bіlshostі kraїn regіonu. Vіn zumovleny zagalnim pitched Economy tsogo regіonu. Creasy, scho shaken "eksportnu ekonomіku" latinoamerikanskih kraїn on the cob 50 rokіv i pіznіshe, virazno showed nagalnu neobhіdnіst pokіnchiti s odnobіchnoyu, nav'yazanoyu zzovnі agro-sirovinnoyu spetsіalіzatsієyu, zhittєvu needful diversifіkatsії Gospodarstwa i stvorennya suchasnoї promislovostі. Abi polіpshiti platіzhny balance Uryadov bіlshostі latinoamerikanskih kraїn uniquely pіdvischili Mito, Especially on imported predmetіv spozhivannya and takozh Vote polіtiku zamіni іmportu mіstsevim virobnitstvom.

However, reforms in the furrows zdіysnennya іndustrіalіzatsії not znyalo gostroti superechnostey ekonomіchnogo rozvitku. About Tse svіdchit Especially vazhka for naslіdkami Ekonomichna crisis, scho ohopila regіon 80-Ti Rocky. For otsіnkami vchenih i fahіvtsіv іz rіznih kraїn Latinskoї America od 1981 r. bіlshіst latinoamerikanskih that karibskih kraїn boule vrazhenі naybіlsh glibokoyu i trivaloyu Creasy for ostannі pіvstolіttya. CCB regression nastіlki vіdchutnim scho s pozitsіy rozvitku bagatoh ekonomіk regіonu 80 Ti Rocky mozhna roztsіniti yak "vtrachene desyatilіttya". Tse bula crisis novoї Epoch, Epoch globalnoї vzaєmozalezhnostі, if zmіni in one regіonі svitu neminuche vplivayut on podії in іnshih regіonah. For otsіnkami ekspertіv UN pіslyakrizove pozhvavlennya rozvitku yde povіlno. All slit zalishayutsya digit zovnіshnya zaborgovanіst i vіdtіk resursіv across the border. Nadto bagato hour zabiraє processes oborotnostі kapіtalovkladen. Nizkoyu zalishaєtsya kupіvelna spromozhnіst broad population verstv i nestіykimi byudzhetnі structure. Obmezhena freedom to terenі ekonomіchnoї polіtiki, stagnatsіya, іnflyatsіya th zagalne pogіrshennya minds Zhittya svіdchat about trudnoschі in protsesі structural peretvoren and takozh about neobhіdnіst trivalogo hour for їh zdіysnennya. Such was Latinska America entered in the 90 Ti Rocky.

On latinoamerikanskomu kontinentі Ekonomichna vzaєmozalezhnіst manifested in the fact scho Sered faktorіv zovnіshnogo order SSMSC zooms Creasy on the cob 80 rokіv, head vpliv right: gliboky tsiklіchny downturn in the US ekonomіtsі that іnshih visokorozvinutih kraїnah, Masov perekachuvannya pіvnіchnoamerikanskoyu admіnіstratsієyu fіnansovih resursіv іz of the cordon to the United States, svіtova energetichna crisis, hvilepodіbne zrostannya zovnіshnogo Borg.

About Glibin ekonomіchnogo failure vnaslіdok Creasy cob 80 rokіv mozhna to judge for such okremimi danimi: Growth of GDP in 1980 zrostannya p. We have become 5.3% 1981 p. steel rіzke upovіlnennya - 0.4%, and in 1983 p. - Mіnus decline to 2.5%. Especially in the crisis Items marked sferі nagromadzhennya. Obsyag vnutrіshnіh kapіtalovkladen skorotivs at 1981 p. 2.2 1982 - 10.7 1983 p. - 20.1%. In 1980 p kapіtalovkladennya vіdnosno GNP bіlshe have become 26%, and 1985 p. - Mіnus 16%. Podіbny decline sprichinyuє znizhennya tempіv growth in dovgі prophets. Same about Tse svіdchit of that fact, scho in Latinskіy Ameritsі pіslya Creasy Pocha weave 80 rokіv so i do not vіdnovleno rіven virobnitstva GNP per capita, 1980 dosyagnuty p. Hoca zagalny obsyag GNP postіyno zrostav, Ale tse zrostannya not vstigalo for population growth in regіonі. Pіslyakrizovy camp Economy nezdatny zabezpechiti Tempi zrostannya GNP SSMSC pіdtrimuvali b virobnitstvo yogo per capita Bodai on rіvnі 1980 p. (Grafіk 1).

In povoєnny perіod on ekonomіchny rozvitok kraїn Latinskoї America іstotno vplinula dіyalnіst on їhnіh teritorіyah Suchasnyj transnatsіonalnih korporatsіy. Right in the fact scho tsya in the minds novih dіyalnіst arrogant dokorіnnih Change log: US monopolії that іnshih rozvinutih kraїn no longer zadovolnyalisya deprivation torgovelnimi vіdnosinami s Latinskoyu America stink pragnuli zavoyuvati її rinok "zseredini". Wide rozmahu nabiraє stvorennya mіzhnarodnimi korporatsіyami svoїh fіlіalіv in latinoamerikanskih kraїnah, peredusіm in naybіlsh rozvinutih regіonah.

Mills for 1960 p. Private deprivation scrip US kapіtalovkladen in Latinskіy Ameritsі syagala 9 billion dollars. porіvnyano s 2.7 billion dollars. at 1940 p. And chvert tsієї sumi falls on obrobnu promislovіst scho pratsyuvala mainly on zapovnennya vnutrіshnogo market analysis. Zmіna tactics th aktivіzatsіya dіyalnostі іnozemnogo kapіtalu vіdbuvaєtsya on tlі rozvitku i zmіtsnennya sovereign Economy sector deyakih latinoamerikanskih kraїnah. Yak usually pіdpriєmstva sovereign sector nasampered naftopererobnі, metalurgіynі, energetichnі, stvoryuyutsya at podolannі support іnozemnogo kapіtalu that natsіonalnoї torgovelno-pomіschitskoї olіgarhії. Especially wide rozmahu processes stvorennya th rozvitku sovereign sector typing in Bolіvії, Gvatemalі, Kolumbії, Venesuelі, Brazilії, Argentinі that in deyakih іnshih kraїnah de vіn often suprovodzhuvavsya natsіonalіzatsієyu іnozemnih of companies, plantatsіy and takozh skhvalennyam zakonіv, vіdpovіdno to yakih obmezhuvalis i pіdlyagali Suvorov kontrolevі іnozemnі іnvestitsії. Zgoda Tsey processes nabuv naybіlsh viraznoї form in ob'єdnanih dіyah kraїn Andskoї groupies.

Same on Tsei hour pripadaє stvorennya Spoluchenimi States Program "Union zadlya Progreso" (1961 p.), Butsіmto spryamovanoї on stvorennya in kraїnah Latinskoї America bagatogaluzevoї Economy, zdіysnennya іndustrіalіzatsії, Agrarian th podatkovoї reforms and takozh on deyaku demokratizatsіyu suspіlno-polіtichnogo Zhittya.

Ale, wonderful rіch, nezvazhayuchi the obvious zrostannya іnozemnogo control obrobnoyu promislovіstyu kraїn Latinskoї America nadhodzhennya novih іnozemnih kapіtalovkladen pomіtno skorochuєtsya. Skupovuvannya natsіonalnih kompanіy that їh rozshirennya vіdbuvaєtsya for rakhunok velicheznih pributkіv in mіstsevіy valyutі without zmіni natsіonalnogo pіdpriєmstva status. Factuality tse meant rozvitok processes denatsіonalіzatsії, yaky ohopiv chastkovo pіdpriєmstva sovereign sector deyakih kraїn.

Descho mіnyaєtsya i spryamovanіst kapіtalovkladen, zamіnyuєtsya mіstsevim virobnitstvom іmport predmetіv trivalogo koristuvannya and takozh deyakih vidіv machines that obladnannya. Іnozemny kapіtal pragne zavolodіti naybіlsh pributkovimi that dinamіchnimi Galuzo promislovostі such yak elektrotehnіchna, radіoelektronna, avtomobіlna, sudnobudіvna, hіmіchna, farmatsevtichna, gumova, cement is the іn.

Latinska America i in our hour prodovzhuє privablyuvati "great kapіtal" in TNK osobі svoїmi nevicherpnimi mozhlivostyami that Jerel nadpributkіv. In seredinі 80 rokіv іz zagalnoї sumi Private kapіtalovkladen rozvinutih kraїn in ekonomіku kraїn scho rozvivayutsya 150 bn., On Latinsku America cling 80.5 billion dollars., Abo Ponad 50%. By general obsyagom іnozemnih іnvestitsіy in rozrahunku per capita Latinska America viperedzhaє Kraina, scho rozvivayutsya, іnshih regіonіv svitu. Іnozemny kapіtal spravlyaє digit vpliv on formuvannya structuring Economy regіonu in tsіlomu i yogo okremih kraїn that teritorіy. Dosit zgadati Mexico stock, such subregіonu abo, yak Karibsky swimming pool.

Traditsіyno іnozemny kapіtal pragne penetrate in the Branch, kotrі zabezpechuyut naybіlsh visokі pributki, nasampered at Ti Kraina, de takі sformuvalisya the Branch. Ranіshe Tse boule perevazhno naftovі, gіrnichodobuvnі rozrobki that plantatsіyne Gospodarstwa. In ostannі desyatilіttya іnozemnі korporatsії spryamovuyut svoї kapіtali in defense promislovіst that have virobnitstva, osnovanі on novіtnіh dosyagnennyah STR. The I znovu Well after perevaga nadaєtsya kraїnam de takі the Branch promislovostі dosyagli temple rіvnya rozvitku. Same on їhnyu chastku pripadaє mayzhe half Direct Private іnvestitsіy, spryamovanih the continent. Those sama prostezhuєtsya minutes on svіtovomu rіvnі. Sered eight kraїn scho rozvivayutsya on chastku yakih pripadaє mayzhe half vsіh Direct Private іnvestitsіy, Pershe Location nalezhit Brazilії - 17%, other Meksitsі - 10%. Before tsієї vіsіmki incoming takozh Argentina - Venezuela is the 4% - 3%.

OSOBLIVOSTІ EKONOMІCHNOGO ROZVITKU continent

Suchasnyj Gospodarstwa latinoamerikanskih kraїn pritamannі deyakі naybіlsh zagalnі RISS, scho th іstorichno sklalisya prodovzhuyut viznachati ekonomіchne oblichchya regіonu. A s they - bagatoukladnіst Economy. In sіlskomu gospodarstvі tsya osoblivіst proyavlyaєtsya in zberezhennі latifundia that pov'yazanih s rіznih it forms dokapіtalіstichnih agrarian vіdnosin. Lachey in Chilі, Panamі that on Kubі, chastkovo in Meksitsі lіkvіdovano latifundia. Krіm addition, sіlskomu gospodarstvі bagatoh kraїn actively rozvivayutsya kapіtalіstichnі virobnichі vіdnosini s pritamannoyu їm Naiman Pratzen, dіyut velikі monopolії. In deyakih kraїnah target kooperativnі that derzhavnі Gospodarstwa.

Pevnyi bagatoukladnіst sposterіgaєtsya i in promislovostі. Mayzhe half robochoї Sealy regіonu stanovlyat remіsniki, artisanal robіtniki of companies abo smallest in factories, SSMSC OAO All time viroblyayut less then 8% vartostі promislovoї produktsії. Sort order s CIM іsnuyut velikі promislovі pіdpriєmstva scho nalezhat mіstsevomu kapіtalovі, derzhavі that іnozemnim monopolіyam. Digit Pete Wagga arhaїchnih ukladіv in mіstі minutes on selі viklyuchaє Pevnyi Chastain s population of active inventory penny vіdnosin, zvuzhuє vnutrіshnіy rinok, galmuє rozvitok Gospodarstwa.

Sche one іz zagalnih i at sutі negatively Figure Suchasnyj Gospodarstwa latinoamerikanskih kraїn, yakoї Bhagat іz them vdaєtsya podolati, polyagaє in monoproduktovostі spetsіalіzatsії. Monopolіya on the ground that INSHI prirodnі resources scho zberіgaєtsya for privіleyovanimi verstvami suspіlstva, obmezheny vnutrіshnіy rinok i often nedostatnіy rozvitok suchasnoї obrobnoї promislovostі - all tse іstotnі factors scho sprichinyayut traditsіynu orієntatsіyu natsіonalnih Gospodarstwa at the market rozvinutih kraїn. Polіtika іnozemnih monopolіy gіpertrofuє qiu orієntatsіyu in perevazhnіy bіlshostі kraїn zberіgayutsya monokulturnіst in sіlskomu gospodarstvі that monoproduktivnіst in vidobuvnіy promislovostі. Zvichayno, rozvitok in okremih kraїnah obrobnoї promislovostі in ostannі Rocky descho spriyav podolannyu vuzkoї spetsіalіzatsії. However kіnets 70 rokіv єdiny product in eight kraїnah i two products in eight kraїnah given from 50 to 98% eksportu but on the cob 90 rokіv encampment mayzhe not zmіnilosya.

Spіlnoyu problems for vsіh without vinyatku kraїn Latinskoї America (up rechі, yak i for kraїn scho rozvivayutsya in іnshih regіonah) zalishaєtsya already zgaduvana zalezhnіst od іnozemnogo kapіtalu. Up Legend Varto deprivation Add your scho for danimi IMF on Kraina Latinskoї America on the cob 90 rokіv cling blizko 48% usіh directly zakordonnih іnvestitsіy kraїn scho rozvivayutsya in tsіlomu. Levova soldered directly zakordonnih іnvestitsіy nadhodit in Latinsku America іz US - 45% in іnvestitsіy Kraina regіonu, Velikobritanії - mayzhe 19 Yaponії - Ponad 18%. Іndustrіalіzatsіya s participation іnozemnogo kapіtalu Je іstotnoyu Find our fallow encampments Latinskoї America - Naukova, tehnologіchnogo, patent lіtsenzіynogo.

GOSTR zalishaєtsya problem zovnіshnogo Borg yakoyu takozh zaklopotanі OAO All without blame ku Kraina Latinskoї America. For Rocky "vtrachenogo desyatilіttya" zovnіshnіy Borg Latinskoї zrіs America od 221 billion dollars. at 1980 p. to 441 billion dollars. at 1990 p. Tendentsіya to yogo zrostannya zberіgaєtsya, i vzhe 1992 p. zovnіshnіy Borg syagav 459 billion dollars. (Table. 1). Tyagar deprivation obslugovuvannya such Borg uniquely perevischuє ekonomіchnі that fіnansovі mozhlivostі regіonu:

dostatno skazati scho spіvvіdnoshennya sumi Splat for Borg to sumi eksportnoї viruchki becoming 17.6%, and in mіzhnarodnіy praktitsі mezheyu fіnansovoї BEZPEKA vvazhaєtsya 10 vіdsotkovy rіven.

Yak zaznachalosya in ekonomіtsі Latinskoї America, vіdmіnu od іnshih regіonіv svitu, dosit silnі pozitsії Got Reigning sector. Before rechі, yogo rozvitok often zumovleny nezdatnіstyu natsіonalnogo private kapіtalu uspіshno konkuruvati s іnozemnim kapіtalom, zdebіlshogo reprezentovanim TNCs. Tom in okremih vipadkah rozvitok sovereign sector Je єdinoyu real power, zdatnoyu protistoyati mіzhnarodnim monopolіyam. Prote in real minds Reigning sector - yavische superechlive. Right in the fact scho th character values ​​funktsіonuvannya sovereign sector ekonomіtsі rіznih kraїn neodnakovі i stale hour od spіvvіdnoshennya polіtichnih forces with them. In deyakih kraїnah Power kontrolyuє іnfrastrukturu, velikі naftovі, metalurgіynі, hіmіchnі pіdpriєmstva, vodnochase її pozitsії slabkіshі in mashinobuduvannі, elektrotehnіchnіy, radіoelektronnіy that іnshih Galuzo scho viznachayut NAUKOVO-tehnіchny progression. Velikі derzhavnі pіdpriєmstva dіyut in metalurgіynіy promislovostі mashinobuduvannі that in Argentina, Brazilії, Mexico. In Argentinі to the sovereign sector nalezhat takozh golovnі potuzhnostі m'yasoholodoboynoї promislovostі scho Yea odnієyu s provіdnih Galuzo Economy tsієї Kraina. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припадає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% - в Колумбії, Уругваї.

Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися маргінальною, периферійною частиною світового господарства і, як і раніше, перебуває в багатосторонній залежності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для всебічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молібдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка багата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокрема Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а за окремими показниками наближаються до високорозвинутих держав світу.

Водночас, з іншого боку, перспективи перетворень, що відбуваються в останні роки і спрямовані на досягнення зрушень на основі більш відкритої й конкурентоздатної участі у світовій економіці, залишаються невизначеними. Це посилюється тим, що питома вага Латинської Америки у світовому господарстві, особливо в промисловому виробництві, все ще набагато нижча за її потенційні можливості.

ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

За оцінками експертів ООН, структурна перебудова економіки латиноамериканських країн буде одним із важливіших процесів, що визначатимуть найближчі десять років обличчя континенту. А тому покладаються великі надії на результати глибоких і незворотних структурних змін, які, зрештою, дадуть можливість остаточно вийти з глибокої кризи, що так затягнулася, звичайно, за сприятливих зовнішніх факторів. Ще одним так само важливим процесом вважається зміцнення демократії у переважній більшості латиноамериканських країн. Щодо частки Латинської Америки у світовому господарстві, то за основними показниками 1988 р. вона становила: за ВНП - 6,9%, продукцією сільського господарства - 12,1, продукцією промисловості - 7, експортом - 3,0%. В цілому ж місце Латинської Америки у міжнародному поділі праці визначається здебільшого головними тенденціями розвитку економіки країн регіону.

Одна з таких тенденцій - структурні перетворення в енергетичній галузі як основі виробничої інфраструктури. У XX ст. в Латинській Америці поступово відбувається заміщення й доповнення одного джерела та виду енергії іншим. Теплові електростанції після Першої світової війни стали швидко доповнюватися гідроелектростанціями, потужність яких помітно зросла у 30-ті роки. Саме в цей період частка електроенергії, виробленої на ГЕС, значно виросла і становила 1938 р. 55% у загальному обсязі виробництва електроенергії в регіоні. Вже від 50-х років закладаються основи атомної електроенергетики, а з середини 70-х років починається промислове використання атомного джерела, наприклад, в Аргентині й Мексиці. І хоча питома вага атомної електроенергетики в загальному обсязі виробництва ще незначна - трохи більше одного відсотка, - тенденція до її зростання досить помітна.

Однією з провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. За показником вартості продукції перше місце у 80-ті роки належало Венесуелі - 37%, за нею - Бразилії - 19, Мексиці - 21, Аргентині - 7%. На розвиток гірничовидобувної промисловості великий вплив справила індустріалізація, насамперед створення та розвиток у деяких країнах галузей важкої промисловості і підвищення зовнішнього попиту. В цілому ж гірничовидобувна промисловість розвивається нерівномірно, а її питома вага у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15- 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу.

У середині 60-х років монополії США контролювали в Латинській Америці понад 80% видобутку й виробництва міді, марганцю, сірки, графіту, 70% - бокситів і залізної руди, 65% - свинцю та цинку. Відстоюючи свою економічну незалежність, країни Латинської Америки докладають неабияких зусиль для витіснення іноземних монополій та обмеження впливу іноземного капіталу в гірничовидобувній промисловості. "Смуга націоналізацій", яка впродовж десятиліть тягнеться по країнах латиноамериканського континенту у цій галузі і спрямована на збереження й раціональне використання природних багатств, свідчить про те, що цей процес розвивається в умовах гострої конкурентної боротьби між країнами Латинської Америки і розвинутими державами.

Головною сферою матеріального виробництва Латинської Америки стає обробна промисловість. Саме вона вирішальним чином визначає місце регіону в МПП. На Латинську Америку припадає 6,5% виробництва продукції обробної промисловості країн розвинутих і країн, що розвиваються. Порівняно з останніми цей показник сягає майже 45%. Бурхливий розвиток галузей обробної промисловості у Латинській Америці припав на повоєнний період. У 1940 р. її частка у ВНП дорівнювала 14%, у 1975 р. - 20, в даний час визначається 24%.

У повоєнний період майже всі країни Латинської Америки проголосили індустріалізацію своєю офіційною політикою в економічному розвиткові. Основою цієї політики став прискорений розвиток обробної промисловості. У її структурі сталися певні зрушення. Дещо зменшилася питома вага традиційних галузей, таких як харчова, текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, деревообробна, натомість відбувається зростання частки нових, "д инамічних галузей" - металообробної, машинобудування, нафтопереробної, хімічної та ін.

Помітні зміни в галузі обробної промисловості стались у 70-ті роки. В Аргентині, Бразилії, Мексиці виникли нові, сучасні підприємства і промислові комплекси у галузі верстатобудування, автомобіле- та суднобудування, авіаційної й атомної промисловості. Прискореними темпами почала розвиватись обробна промисловість Венесуели, Колумбії, Перу та деяких інших країн. Виникли металообробні, складальні, нафтопереробні підприємства у країнах Центральної Америки й Карибського басейну. Помітно зросли обсяги промислового виробництва. Загальна вартість продукції обробної промисловості регіону в 1975 р. оцінювалась у 60 млрд дол. Виробництво продукції на душу населення у цій галузі зросло із 100 дол. у 1960 р. до 193 дол. у 1975 р. Та, незважаючи на такі солідні (відносно регіональних обсягів) зрушення, економіка регіону ще значно відставала від розвинутого світу. Згаданий показник 1975 р. був у чотири рази нижчий, ніж у Західній Європі - 788 дол. та у вісім разів нижчий за рівень у США й Канаді - 1540 доларів.

І ще одна особливість привертає увагу - контрастність у рівнях розвитку окремих країн. За середніми показниками регіону криється велика різниця між країнами. Досить сказати, що лише на Аргентину, Бразилію та Мексику припадає майже 75% продукції обробної промисловості Латинської Америки в цілому. До того ж внутрішні ціни на продукцію обробної промисловості в регіоні значно вищі за ціни у розвинутих країнах з ринковою економікою. В цілому ж рівень розвитку обробної промисловості в регіоні визначається розвитком цієї галузі в Бразилії, Аргентині, Мексиці, а також у Венесуелі, Колумбії, Чилі та Перу, на які припадає 9/10 продукції обробної промисловості регіону.

Така сама строкатість притаманна й галузевій структурі обробної промисловості в окремих країнах і субрегіонах. В Аргентині, Бразилії, Мексиці вона порівняно диверсифіко-вана: у країнах "великої трійки" є майже всі сучасні галузі і легкої, і важкої промисловості, а чільне місце належить великим виробництвам, на які припадає понад 60% зайнятих і близько 50 відсотків вартості продукції. У Чилі, Колумбії, Венесуелі, Уругваї та Перу на великі виробництва галузі припадає майже 50% зайнятих. У країнах Центральної Америки та Карибського басейну в обробній промисловості переважають галузі з первинної переробки сільськогосподарської сировини. В Болівії, Парагваї, Гаїті як країнах з відсталою структурою обробної промисловості переважають підприємства кустарного типу з виробництва напівфабрикатів та виробів споживчого призначення.

Особливість зовнішньоекономічного аспекту проблеми розвитку обробної промисловості в Латинській Америці полягає в тому, що її структура істотно відрізняється від структури цієї галузі у розвинутих країнах. Якщо в останніх питома вага важкої промисловості вдвічі перевищує частку легкої промисловості, то в Латинській Америці - менше, ніж на третину. До того ж розвиток обробної промисловості, як і економіки в цілому, великою мірою залежить від іноземного капіталу.

Відчутною залишається питома вага сільського господарства в економіці країн Латинської Америки, хоча його частка у ВНП має тенденцію до зниження: в 1960 р. - 16,9%, 1970 р. - 13,8, 1955 р. - 12,0%. Сільське господарство також належить до галузей економіки, що визначають місце Латинської Америки в МПП. Цей регіон вирощує понад 6,5% світового виробництва пшениці, майже 15% кукурудзи, до 20% бавовни-волокна, понад 60% кави, майже 50% бананів, понад 15% м'яса, від 20 до 30% цукру-сирцю.

Головними статтями сільськогосподарського експорту залишаються банани, кава, бавовна, м'ясо, пшениця, цукор-сирець, цитрусові. І в той же час країни регіону, за винятком хіба що Аргентини, не забезпечують себе продуктами харчування. Частка імпорту продовольчих товарів залишається постійно високою: у 80- 90-ті роки сягає 35%. Дедалі зростаючу частку внутрішнього споживання доводиться задовольняти за рахунок імпорту.

Для сільського господарства, як і для інших галузей, притаманна нерівномірність у географічному розміщенні! Головна маса сільськогосподарської продукції, мало не 2/3 обсягу виробництва за вартістю, виробляється у країнах "великої трійки" - Бразилії, Мексиці, Аргентині. Ця нерівномірність підсилюється деформованим характером сільськогосподарського виробництва, зумовленим його залежністю від зовнішнього ринку. Відтак сформувалася однобока спеціалізація на експортних культурах, або, точніше, - на експортних виробництвах. Для Бразилії та Колумбії головною експортною сільськогосподарською культурою є кава, для Еквадору - банани, для Аргентини - продукція тваринництва та пшениця, для Уругваю - продукція тваринництва, для країн Центральної Америки - кава, банани, бавовна, для держав Карибського басейну - цукрова тростина, банани.

Сільське господарство в Латинській Америці дуже залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах націоналізована. Тому цілком зрозумілим є широкий розмах аграрних реформ, але вони здійснюються в регіоні по-різному. В одних країнах - Мексиці, Болівії, Гватемалі, Чилі, Перу, Панамі - вони досить радикальні; в інших - Венесуелі, Еквадорі, Колумбії - мають обмежений характер; в окремих країнах - Бразилії, Гондурасі, Коста-Ріці, Аргентині, Уругваї та деяких інших - мають лише символічний характер. Та головним питанням, яким визначається характер і глибина перетворень в аграрному секторі, було й залишається питання перерозподілу земель, тобто обсягу експропріації латифундистської власності та рівень задоволення вимог селянства.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Для фінансової системи країн Латинської Америки притаманні деякі спільні характерні риси, зокрема такі, як переважання в більшості з них надходжень від непрямого оподаткування над доходами від прямих податків, значні асигнування бюджету багатьох країн, на економічні та соціальні цілі, перевищення бюджетних витрат над доходами, покриття дефіциту бюджету за рахунок додаткової емісії паперових грошей. Частина податкових надходжень збирається місцевими адміністраціями і не враховується бюджетом центральних урядів. Істотними статтями надходжень до бюджетів деяких країн - зокрема Аргентини, Болівії, Венесуели, Перу - є доходи від державної власності, а також від надання фінансових коштів, ліцензій та платних послуг приватному секторові - в Мексиці, Домініканській Республіці, Гондурасі, Перу, Еквадорі. Й ще особливість - поряд із щорічними бюджетами у деяких країнах складаються спеціальні рахунки капіталовкладень; у прибутковій частині таких рахунків відображаються надходження від державних кредитів, а у видатковій - платежі за основними статтями капіталовкладень держави. Характерною рисою бюджетів більшості країн є хронічний дефіцит. Постійно потерпає валютно-фінансова система і від інфляційних потрясінь.

Провідне становище в кредитній системі країн регіону належить центральним емісійним банкам. У цілому кредитна система Латинської Америки - це розгалужена й досить розвинута мережа банків, установ довгострокового кредитування, страхових агентств, структур взаємного кооперування та інших видів кредитування. Крім того, в латиноамериканських країнах діє мережа філіалів іноземних банків.

СИСТЕМА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

Зовнішньоекономічні зв'язки здійснюються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин.

Провідна роль зовнішньої торгівлі визначається її впливом на економічне зростання, а також тим, що товарний експорт залишається головним джерелом надходження іноземної валюти для всіх країн регіону, за винятком хіба що Мексики, для якої таким джерелом є переважно туризм, та Панами, валютні надходження яко ї на 40% формуються за рахунок експлуатації Панамського каналу.

Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами, постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного прогресу й основаних на його досягненнях нових технологій та інших факторів, серед яких не останнє місце належить прагненню до економічної самостійності. Великих надходжень сучасної техніки потребує індустріалізація. Завдяки зовнішній торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транспортних засобів, приладів, необхідних для нового будівництва та реконструкції старих галузей. Такі потреби в імпорті передбачають реалізацію певних видів продукції на зовнішньому ринку. Тому проблема експортної торгівлі не лише зберігає своє значення, а й набуває особливої актуальності.

Подібно до інших сфер економіки, зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, імпортні запити здебільшого випереджають експортні можливості, а тому більша частина країн регіону часто потерпає від дефіциту торговельного балансу. У 70-ті - першій половині 80-х років постійний дефіцит торговельного балансу мали Бразилія, Коста-Ріка, Мексика, Гаїті, Домініканська Республіка, а також Барбадос та Ямайка. З активним сальдо за цей період зводила свою зовнішню торгівлю лише Венесуела. Та все-таки нерівномірність розвитку дається взйаки і в іншому. Друга половина 80-х років була більш сприятливою. Латинській Америці протягом 1986- 1991 pp. вдавалося зберігати в цілому позитивне сальдо у зовнішній торгівлі (графік 2).

Розвиток національної економіки, розширення внутрішнього ринку викликали тенденцію до зниження питомої ваги експорту у ВНП регіону: 15% у 1950 p., 10 - у 1970 p., 9% - у 1975 р. Зниження відбувається головним чином за рахунок найбільш розвинутих країн регіону, таких як Бразилія, Аргентина, Мексика, де цей показник становить 6 - 8%, у той час як у Болівії, Перу, Еквадорі та деяких інших країнах - 10 - 15%, а в таких, як Венесуела, Ганяна, Тринідад і Тобаго й інших, перевищує 30%, в Гватемалі, Коста-Ріці, Сальвадорі та ще деяких - 45 - 50%.

У країнах регіону, передусім Центральної Америки та Карибського басейну, питома вага імпорту досить висока, що пояснюється низьким рівнем розвитку обробної промисловості, енергетики, недостатнім рівнем диверсифікації сільського господарства. Велика різниця між окремими країнами і за обсягом зовнішньої торгівлі. У Бразилії, наприклад, експорт перевищив у 1985 р. 25 млрд дол., а в Гаїті - 174 млн дол.

На товарну структуру зовнішньої торгівлі латиноамериканських країн впливає їхнє залежне становище на світовому ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисловості після Другої світової війни сприяв деяким зрушенням у структурі експорту, агросировинна спеціалізація за регіоном зберігається, хоча й простежуються деякі позитивні зміни. У 1975 р. питома вага продовольства, палива і сировини у структурі експорту становила 82% за вартістю, 1985 р. - 67,7%.

Предметом експорту всіх латиноамериканських країн є продовольчі товари. До найбільших експортерів сільськогосподарської продукції, як зазначалось, належать: Бразилія та Колумбія - кави, Аргентина - зернових, Еквадор - бананів, країни Центральної Америки - кави, бананів. Деякі з цих країн експортують нафту та лише кілька з них - Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго, Болівія - є "чистими" експортерами цього продукту, експорт якого перевищує імпорт.

Латинська Америка відома також як великий експортер руд чорних і кольорових металів, бавовни, вовни, шкір та іншої сировини. До числа експортерів цієї групи товарів належать: Чилі як експортер міді; Перу - свинцю, цинку, міді; Болівія - олова; Ямайка - бокситів; Бразилія, Мексика, Перу - бавовни; Аргентина, Уругвай - вовни, шкірсировини тощо. Залишається традиційною залежність багатьох латиноамериканських країн від експорту обмеженого кола сировинних товарів. Половина і більше експорту Чилі припадає на мідь, Болівії - на олово, Еквадору - на нафту, Уругваю - на вовну, країн Центральної Америки - на каву та банани. Понад 90% валютної виручки від експорту одного товару мають: Венесуела, Тринідад і Тобаго - нафти, Ямайка - бананів. Лише в Мексиці, Аргентині - експорт порівняно диверсифікований.

Як відомо, НТР ускладнила світові торговельні зв'язки й навіть сприяла певним змінам МПП. У Латинській Америці під впливом цих процесів сформувалася обробна промисловість. Це зумовило, попри позитивні зрушення, посилення технологічної залежності від світового ринку і появу нових Імпортних запитів.

Географічна спрямованість експортних потоків свідчить про те, що Латинська Америка є постачальником своїх товарів переважно до вузького кола високорозвинутих держав. Щоправда, це ще не свідчить про високу питому вагу Латинської Америки у зовнішній торгівлі цих країн. Переважна частка товарообороту Латинської Америки припадає на США - 36,9% та на Західну Європу - 20,2%. Помітно збільшився експортний потік до Японії: з 2,6% до 5,1% за станом відповідно на 1960 та 1986 pp., хоча, як видно з наведених даних, обсяг цього потоку все ще порівняно незначний.

Високий рівень концентрації зовнішньої торгівлі лише в кількох напрямах (імпортні потоки мають ту саму спрямованість) дещо зумовлює збереження традиційної її структури. Та все-таки якщо певні зрушення у структурі експорту чи імпорту й відбуваються, то вони викликані головним чином інтересами кількох розвинутих держав.

В економічному розвиткові країн Латинської Америки значну роль відіграє зовнішнє фінансування, насамперед експорт у регіон розвинутими державами приватного капіталу та державного позичкового, капіталу. Залежний характер латиноамериканської економіки, що підтримується протягом десятиліть, спричинив слабкий розвиток головних галузей матеріального виробництва у Латинській Америці, а відтак - обмеженість внутрішніх джерел нагромадження та нагальну необхідність зовнішнього фінансування. Якщо експорт великими державами приватних капіталів до країн, що розвиваються, можна розглядати як традиційне явище, то експорт державного позичкового капіталу поширюється у 60- 70-ті роки. У 50-ті роки експорт до Латинської Америки державного позичкового капіталу був у півтора-два рази меншим за приватний капітал, а вже у 60-ті роки державний позичковий капітал значно перевищував приватний. У 70-ті роки головними експортерами державного позичкового капіталу до Латинської Америки були США, ФРН, Канада, Японія, хоча "піонером" у цій справі стала Великобританія ще в середині XIX ст.

Економічна, валютна та енергетична криза 70-х років значно зменшила можливості й ускладнила умови зовнішнього фінансування регіону через нестачу кредитів та їхнє подорожчання. Про наслідки зовнішнього фінансування можна судити за станом платіжного балансу як узагальнюючого показника економічних відносин країни чи групи країн із зовнішнім світом. Так, у 1970 р. сумарний дефіцит платіжного балансу за поточними операціями становив 2,9 млрд дол., на початку кризи 80-х років він сягнув, зокрема 1981 p., майже 40 млрд дол., а 1982 р. - 41,7 млрд дол. і 1990 р. його рівень визначався у 10,2 млрд дол. У цілому дані про сальдо платіжного балансу за поточними операціями виразно свідчать про коливання в латиноамериканській економіці в роки "втраченого десятиріччя" (табл. 2). Сумарний дефіцит платіжного балансу за поточними операціями збільшився з 1,4 млрд дол. у 1984 до 10,2 млрд дол. у 1990 р.

Величезних валютних втрат країни Латинської Америки зазнають у сфері міжнародних послуг та "невидимих операцій". Надто великих втрат завдають латиноамериканським країнам платежі, пов'язані з рухом капіталів - переказ за кордон дивідендів дочірніх підпр иємств іноземних монополій, відсотків за іноземні кредити й позики, а також платежі, пов'язані з обслуговуванням зовнішнього боргу. На ці платежі припадає майже 3/4 платежів за "невидимими операціями". До сказаного треба додати приховані форми відпливу капіталів, такі як вивіз за кордон прибутків всупереч законодавству, валютна контрабанда тощо.

Ситуація ускладнюється також внаслідок загострення валютних суперечностей, жорсткої конкуренції ТНК і ТНБ на латиноамериканському фінансовому ринкові, нестійкості національних валют. У таких умовах застосування національного капіталу стає маловигідним, посилюється його відплив за кордон, де він осідає у банках США, Швейцарії та інших країн. За підрахунками, сума таких капіталів у північноамериканських та західноєвропейських банках перевищує 20 млрд дол.

Зростання дефіциту платіжного балансу за поточними операціями призводить до збільшення зовнішньої заборгованості, яка досягла астрономічних величин. Так, ще у 1980 р. зовнішня заборгованість латиноамериканських країн становила 242 млрд дол., у 1990 р. вже досягла 441 млрд дол., а в 1992 р. становила 459 млрд дол. За оцінками експертів ООН, вже невдовзі вона перетне 500-мільярдну позначку. Зовнішній борг для країн Латинської Америки, як і для інших країн, що розвиваються, став непосильним тягарем і перетворився на гостру не лише соціально-економічну, а й політичну проблему.

Різнобічний вплив зовнішньої торгівлі та зовнішніх джерел фінансування на економіку латиноамериканських країн перетворює їх на важливі фактори регулювання всього господарського життя регіону. Саме ці фактори здебільшого визначають загальні темпи зростання валової продукції, розвиток основних галузей національних економік.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ

Після Другої світової війни у Латинській Америці поширилися інтеграційні процеси як прояв поглиблення інтернаціоналізації господарських зв'язків з метою прискорення та інтенсифікації економічного розвитку. До речі, латиноамериканські країни першими серед країн, що розвиваються, стали на шлях економічної інтеграції ще в 1960 p., після майже десятирічної підготовки, копіткої узгоджувальної роботи.

На кінець 70-х років інтеграція охопила майже всі країни Латинської Америки. Із самого початку вона була орієнтована на перспективу і передбачала здійснення таких масштабних намірів, як створення спільного латиноамериканського ринку, спеціалізацію та кооперування промисловості, а пізніше - й сільського господарства, проведення єдиної валютної політики і навіть координацію економічного розвитку. Для створення передумов для спільного ринку передбачалися поступове зменшення митних зборів, ліквідація торговельних, валютних та інших обмежень, запровадження єдиного зовнішнього тарифу щодо нелатиноамериканських країн. За логікою розвитку інтеграційного процесу передбачалося також створення зон вільної торгівлі, пізніше - митного союзу і, зрештою, - спільного ринку.

В цілому латиноамериканська інтеграція грунтується на прагненні країн регіону об'єднати зусилля у межах співробітництва "Південь - Південь", вийти із стану периферій-ності в системі світового господарства, посилити позиції у міжнародних економічних відносинах, у МПП. Ці ідеї було обгрунтовано експертами ЕКЛА, дослідження якої стали головним теоретичним фундаментом латиноамериканської інтеграції. Зокрема, колишній виконавчий секретар Економічної Комісії ООН для Латинської Америки, аргентинський економіст Рауль Пребіш одним із перших започаткував обгрунтування латиноамериканської інтеграції, акцентуючи особливу увагу на співробітництві у сфері промисловості та сільського господарства, координації національних програм економічного розвитку країн регіону. На думку Р. Пребіша, інтеграція сприяла б вирішенню таких проблем, як створення більш місткого багатонаціонального спільного ринку на базі ізольованих національних ринків та розширення регіональної торгівлі на основі неконвертованих національних валют. Ідеї латиноамериканської інтеграції вперше було сформульовано на сесії ЕКЛА в 1949 р.

Практично ці ідеї знайшли втілення у створенні 1960 р. двох торговельно-економічних угруповань - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), що об'єднала десять країн Південної Америки та Мексику, і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР) з участю п'яти країн Центральної Америки, їхня діяльність певним чином сприяла зниженню митно-торговельних бар'єрів, підписанню нових угод, таких як, скажімо, про кооперування, зростання регіонального товарообігу, зокрема, швидке розширення торгівлі готовими виробами. В результаті більш інтенсивного розвитку зовнішньої торгівлі промисловими товарами на засадах субрегіональних економічних відносин її обсяг значно збільшився.

Своєрідність інтеграційного процесу в Латинській Америці зумовлена розмірами регіону і полягає в тому, що він розвивався шляхом творення нових угруповань, а не шляхом приєднання до вже існуючих. Так, загострення суперечностей у ЛАВТ зумовило виникнення двох нових торговельно-економічних угруповань - Лаплатського (Атлантичного) та Андського (Тихоокеанського). У 90-ті роки на основі Лаплатського угруповання засновано спільний ринок країн Південного Конусу - МЕРКОСУР. Варто також зазначити, що Андська група чи не першою в Латинській Америці була зорієнтована на значне обмеження діяльності ТНК в економічному середовищі країн-членів цього угруповання. Саме країнами Андської групи було прийнято безпрецедентне на ті часи рішення про встановлення єдиного порядку регулювання діяльності іноземних компаній - "Загальний режим щодо іноземного капіталу, торговельних марок, патентів, ліцензій". Щоправда, такий курс не виправдав себе, і країни Андського пакту перейшли до відкритості національних економік, значно лібералізували УМОВИ надходження зарубіжних капіталів.

У 70-ті роки на базі Карибської асоціації вільної торгівлі створюється ще одна торговельно-економічна група - Карибський спільний ринок (КСР), що об'єднав країни Карибського басейну. На відміну від інших груп КСР об'єднав як суверенні держави, так і "асоційовані" країни та території, що перебувають під контролем інших держав. У 1978 р. було укладено Амазонську угоду (пакт), що об'єднала країни басейну ріки Амазонки з метою прискореного і більш раціонального використання спільними зусиллями великої й недостатньо освоєної території згаданого басейну. Причому, незважаючи на закритий характер угруповання, пактом передбачено співробітництво і обмін інформацією з іншими субрегіональними угрупованнями, учасниками яких є його члени.

Важливу роль відіграє досить масова (26 країн-учасниць) Латиноамериканська економічна система (JIAEC), створена в 1975 р. для сприяння економічній самостійності країн регіону шляхом заохочення їх до економічного співробітництва, реалізації спільних проектів, створення міжнародних латиноамериканських компаній, вироблення загальноекономічної політики на міжнародній арені.

Під впливом інтеграційних процесів у Латинській Америці було створено мало не 30 міждержавних економічних організацій, покликаних координувати розвиток окремих, найбільш важливих галузей у регіональному масштабі. Зокрема йдеться про такі об'єднання, як Латиноамериканська Асоціація судновласників, Латиноамериканська Асоціація автошляхового транспорту, Асоціація взаємодопомоги державних нафтових компаній та ін.

З метою фінансування проектів економічної інтеграції було створено Міжнародний Банк Розвитку (МБР). 1965 р. банком засновано Інститут Латиноамериканської Інтеграції, покликаний досліджувати проблеми та здійснювати консультативні функції у цій сфері.

На інтеграційний процес великий вплив справляють ТНК в латиноамериканських країнах. Зарубіжні інвестори, що часом володіють більш сильною виробничою і фінансовою базою, прагнуть скористатися торговельною та митною лібералізацією і кооперуванням у вл асних цілях. Особливо велика частка іноземних капіталів у регіональних і субрегіональних угодах у галузі хімії, фармацевтики, електроніки та електротехніки, конторського обладнання тощо.

Інтеграційний процес у Латинській Америці свідчить, що шлях до економічного об'єднання у межах такого регіону складний і суперечливий, а зближення країн, що позвиваються, може бути ефективним за умови одноразового здійснення відповідних економічних, соціальних та політичних перетворень. Але, незважаючи на труднощі як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, економічна інтеграція у Латинській Америці має перспективу. Новий імпульс її розвиткові надає Договір про вільну торгівлю між США, Канадою, Мексикою. І хоча цей договір стосується інтере'сів однієї країни латиноамериканського регіону, його вплив на інтеграційний процес у Латинській Америці в майбутньому важко переоцінити. Naprikіntsі 1994 p. між США та групою латиноамериканських країн досягнуто попередньої домовленості про "новий горизонт", за висловом Президента Б. Клінтона, в інтеграційному процесі на найближчі десять років. Йдеться про створення в Західній півкулі до 2005 р. величезного американського спільного ринку, здатного запропонувати товарів і послуг в обсязі 13000 млрд дол. і, таким чином, задовольнити попит усіх 850 млн споживачів обох континентів.

У цілому інтеграційні процеси, попри всі труднощі, віддзеркалюють нові реалії у розвитку економіки цих країн, зумовлені необхідністю пристосування до посилення економічної взаємозалежності країн світу, а також необхідністю стійкого економічного розвитку в умовах зростаючого впливу іноземного фінансування. Із врахуванням цих реалій країни регіону прагнуть прискорити економічний розвиток, інтенсифікувати взаємні економічні зв'язки та розширити виробництво, зміцнити свої позиції у міжнародних економічних відносинах.

ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ

Серед багатьох проблем, які має вирішувати Україна як одна з нових незалежних держав і як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, є проблема плідної участі в широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах. Починати доводиться майже з нульової позначки. Адже за роки радянської влади весь економічний потенціал України був зорієнтований винятково на союзний ринок, її питома вага у зовнішній торгівлі колишнього Радянського Союзу була незначною й повністю регламентувалась централізованими московськими структурами. Тому Україна не має власного досвіду на цьому терені. Орієнтуватися доводиться на загальносвітовий досвід та на досвід високорозвинутих держав, які, власне, і є законодавцями сучасних міжнародних економічних відносин.

Звичайно, у загальному процесі виходу України на рівень світогосподарських зв'язків на правах суверенної держави вже визначилися головні напрями й пріоритети Як у політичній, так і в економічній сферах серед першочергових є відносини з найближчими сусідніми та з високо-розвинутими країнами Заходу, що розцінюється як явище цілком закономірне і виправдане в плані історичного досвіду, політичної доцільності, певного рівня розвитку економічних відносин, орієнтованих на останні досягнення науково-технічного прогресу.

Історичний досвід країн Латинської Америки у становленні національних економік і утвердженні їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин багато в чому може стати "інформацією для роздумів" у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу. Варто зупинитися хоча б на тому, що переважна більшість країн Латинської Америки на рубежі XX і XXI ст. так і залишається периферією для небагатьох великих і розвинутих, у сучасному розумінні слова, держав. Чи не те саме відбувається у наш час і з нашими сусідами? Адже факт, що західноєвропейськими розвинутими країнами Східна Європа сприймається як регіональна, тобто європейська периферія. Україна, що прагне стати повноправною європейською державою, ще багато в чому поступається перед своїми європейськими сусідами. Країни Східної Європи володіють власним досвідом здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, Україна такого досвіду не має.

Перед Українською державою постала проблема вироблення власної принципово нової, порівняно з імперською, моделі економічних стосунків з країнами Латинської Америки. Вона має спиратися насамперед на всебічно визначені й обгрунтовані економічні інтереси. Тому починати доведеться з відмови від імперської спадщини у цій сфері, від політичних цілей та ідеологічних амбіцій, які брали гору над економічними інтересами у взаємовідносинах з країнами "третього світу". Доведеться також долати відчутну незбалансованість торгівлі з регіоном, яка, до того ж, була вкрай нестійкою.

Структура експортно-імпортних зв'язків України з Латинською Америкою повинна, очевидно, формуватися відповідно до загального характеру експорту-імпорту країн регіону. В наш час є помилкою сприймати Латинську Америку лише як джерело сировини. Країни латиноамериканського регіону давно вже не "бананові республіки", У деяких з них створено сучасні виробництва на базі новітніх технологій, а експорт високоякісних конкурентоздатних готових виробів обробної промисловості на світовий ринок став звичайним явищем. Саме із врахуванням таких змін Україна може розвивати взаємовигідні економічні зв'язки, скажімо, з Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Венесуелою та іншими країнами регіону.

Зовнішньоекономічні відносини мають бути орієнтовані на співробітництво на рівні об'єднань, фірм, підприємств на основі глибокого аналізу галузевого спектра співробітництва - від галузей, основаних на новітніх технологіях, із врахуванням конверсійних процесів в оборонних виробництвах, до сільського господарства. Міждержавний рівень зовнішньоекономічних взаємин має грунтуватися на загальній концепції ринкового господарства, в умовах якого головним суб'єктом зовнішньоекономічних зв'язків є промислове об'єднання або підприємство. А тому повинен бути створений механізм заохочення українських підприємців до встановлення прямих зв'язків із зарубіжними партнерами.

В інтересах України встановити зв'язки з такою досить впливовою міждержавною інтеграційною структурою регіону, як Латиноамериканська Економічна система (ЛАЕС). Заснування безпосередніх зв'язків з цією організацією, яка має багатий досвід об'єднання країн з різною соціально-економічною і політичною орієнтацією, демонструє вдале поєднання інтересів малих і великих держав, що мають неоднаковий рівень економічного розвитку, може слугувати ланкою опосередкування розвитку ділових стосунків України з країнами-членами ЛАЕС, а також з різноманітними міждержавними підприємницькими організаціями, з галузевими й субрегіональними механізмами та інститутами. Такими ж корисними можуть стати різноманітні форми і рівні співпраці з іншими латиноамериканськими регіональними організаціями, такими, наприклад, як ОАД, Група Ріо, Латиноамериканська Асоціація Інтеграції, МЕРКОСУР, Угода про вільний північноамериканський ринок тощо.

Доцільно було б також розвивати на нових засадах, позбавлених імперського регламентування, двосторонні відносини з Республікою Куба, що була чи не єдиною країною Латинської Америки, економічні зв'язки з якою, хай навіть керовані центральноімперськими структурами, мали більш-менш визначений і постійний характер і сприяли формуванню певних традицій та досвіду. Ці традиції та досвід повинні бути закріплені й збагачені, а двосторонні економічні відносини треба будувати із врахуванням докорінних змін і перетворень в Україні і Кубі, без політичних та ідеологічних амбіцій часів імперської доби. І, як знати можливо, розвиток зв'язків з Республікою Куба виведе на ту модель двосторонніх взаємовигідних відносин, яка стане взірцем, прикладом для економічних стосунків з рештою країн Латинської Америки.

Одним словом, без перебільшення можна сказати, що Україна має "заново відкрити" для себе Латинську Америку як о дин із регіонів світу, що несе в собі невичерпні потенційні можливості як для дво-, так і для багатосторонніх економічних, технологічних і науково-технічних зв'язків.

Kontrolnі zapitannya that zavdannya

1. Якими особливостями характеризується економічний розвиток країн Латинської Америки у межах світового господарства?

2. Яке місце Латинської Америки в міжнародному поділі праці?

3. Що спричинило економічну кризу 80-х років у країнах Латинської Америки?

4. У чому полягає зміст тенденцій, що проявляються в розвитку економіки країн Латинської Америки?

5. Дайте характеристику фінансової системи країн Латинської Америки.

6. Які основні напрями зовнішньоекономічних зв'язків країн Латинської Америки?

7. Якими факторами зумовлені інтеграційні процеси в Латинській Америці?

8. Яким чином економічні інтереси країн Латинської Америки знаходять вияв у діяльності ООН?

9. Якими можуть бути перспективи розвитку економічних зв'язків України з країнами латиноамериканського регіону?