This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Aesthetics - Levchuk L.T.

§ 3. CATEGORIES “PIDNESENE”, “HEROCHEN”, “LOW”

Prior to the ignorant categories of aesthetics, one should establish the categories of an old- fashioned one , like a very old history and a different way of learning aesthetic science. On the other hand, I’m looking for self-esteetic category, which is my most specific esthetic category, and more beautiful category . I have my cherku, modifikatsіyu pidnesenogo є category of heroism, and ї protilezhnіstyu - category of low. To that, you’ll have to discern the most important categories in the system of more natural categories, before that there will be more dialectic interconnection and interchange. Varto in general respect: I am sure that the categories of the lower and the lower may have a wider scope to show, more to characterize the naturalness of the manifestations of nature, suspensibility and mystery, then the greater the degree to which people are able to live. The axis to which we are afraid of the heroes is a little like modifying categories of words and seeing in a series of heroes is low.

An etymology to understand the day and night is tied up with the rest above , to some people reach out, about some kind of freedom, and the bottom - so that you want to fly for a long time, which you want to make peace. Alive growth and be burnt down, dead fallе and porinaє down. To this very fact, reliquely-mythological settlement of the gods is above, and unclean power is below, under the earth.

Understanding the present and the low there is one more thing - the great and small, for the significant and insignificant people. How did the characteristic characteristics of aesthetic manifestations evolve, what are you seeing through the category of low and low?
Yak self-consciously more naturally understanding the present day, it was a bit of a victorious act in historical antiquity in conjunction with theories of poetry and rhetoric. A hint of the term “pіdnesene” was a special style of movi, which was characterized by the purity and significance. The victoriousness of yogo was contemplated by the subject of a poetic description and I didn’t start up only when I received rhetorical technology. Tobto the magnitude of the subject itself (the battle is great and glorious, but the meaning of nature is great) zoomed in on the prosaic movement of the stavati on the present. We are important here є thin fine style, because you can bring up the supreme ability to bring it to the shrine.

Samu tsyu metu after reviewing the special treatise "About Pidnesene". Attribute yogo nevidomu authors І Art. n є., who is called Pseudo-Longіnom. A treatise of writing yak polemic tvir, translations against the treatise of the rhetoric of Tsetsilіya. Pseudo-Long criticism of Cecilia for dry formalism, for those who have their own tracts to spare more than a description of the technical rules of mastery and not to provide food: but what do we have to do with your day? Pseudo-Longіn daє kіlka himself is the visitor of the fallen.

Talking about Dzherel pіdnesenogo, Pseudo-Longіn vidіlyaє here there are five main turns: 1) health up to pіdnesenih thoughts ок sudzhen; 2) that attachment is strong, pathos; 3) at the time of storage of goods; 4) noble, bagaty and vitonious ring of love; 5) it is more correct and greater than the total.

The first signs of the Pseudo-Long are called the gift of nature, which is how to stay the people of Zdobuv through the beginning and the end of the May. Trains, in such an order, to the sisters of the nobility of the soul, which are brutalized to eternal days and values. Before them, she’s straightened out, I’m guilty of them, so I can serve for the lofty life and for the life of the undead. Lyudin’s was too much less to take hold of the spies and those of Vsesvit: our little thoughts are quietly in the middle. Zrozumіti a meta of our nation may be nobler than the soul, more than pleasing to the souls of souls, a kind of going beyond the boundaries weighed by the view of the world and the horizon of a new age. Itself in the soul of ежї non-adjacency to find help Vіchchina.

The nobleness of souls, scho пород є є є є д д д,,,,, поля поля поля є є любов любов, любов є любов любов любов любов любов любов любов ст любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов любов Tobto another moment of poetic gift є pathos, more natural, shaving, ruin and erasing the image of everyday life. The water hour is pathos є creative and productive health, zavdyaki yakіy vishcha nature of souls to find for oneself and the target power. Usual poetry is permeated with this pathos: winnings of one by one force, and one of the best to absorb on the last. From now on, the reader does not have to come to terms with the fact that before him is a pure and noble form of humanity, and the first is the rhythm of life in them, a kind of new energy, one and the same with the heart of happiness. It seems that, in the past, one shouldn’t be bothered by the nature of artistic reality, but by changing it to health, it’s best to become the secret of the most artistic artifact. With this first step, if Pseudo-Longin speaks about pathos, then you don’t have to respect the sweethearted lyric person, but the middle of the world, I’ll take a special trip. In the meantime, more creatively tricked, like a winery in souls of people with springs of that which is more beautiful, kind and clean, that is more beautiful of narrow sub-active nasharuvan and should be found more quickly in these forms of mystery.

Otzhe pathos Je spravzhnє "strazhdannya" of similar pro-rotskim nathnennyam Pіfії, speaking through the mouth of yakoї gods. Itself zvidsy vitіkaє pіdnesene in the train. Pseudo-Longitude of dominance, that is, in the highest order of the blessed, awakened in human souls of the noble and divine, the manifestation of the right people and such a light, like a spoken word of love and special features.

The meeting about the birthdays of the antiquity is especially significant, and even the very same wondered a little more about the mystery of the two of them. Going about it, in the first place, about the idealism of the mystery, and, in another way, about the formal self-determination of the bootstrap. After that, as Aristotle voted, who really has a mysterious character, and at the same time, just a little more techne (mastery, craft), it would be nice to set up a subject for the sake of knowing, so that you can make it known that Traditsії epіchnoї poezії, sakralnoї that geroїchnoї Sculpture i Especially tragedії pokazuvali, yak sama naslіduvannya malosya on uvazі Yakimov rank vono spryamovuvalos on Poshuk i zhorstky vіdbіr naychistіshih, nayvischih yakostey lyudyanostі, nayblagorodnіshih yakostey dobrochesnostі at vіdsutnostі whether yakogo asceticism, not vlastivogo upmost i estetichnim look Greek.

In this way, there was a clear idea of ​​a greater number of people who had mysticism and imposed such a form (a different point of specificity of the mystery), as a result of hopelessness, an independent view of the living environment, a view of the living environment. The nobility of the vidpovіd was the ideal independence of the art of the activity, so that the first and the other, and their friend with their competence, included in the mystery of the day. Such a rosum of the nature of the rest through the understanding of the blessed one gave, in the first place, a new impulse to the natural jokes of the ideal servant, the servant of the genius, and the servant of the servant, we are more likely to make sure that , style, arsenal of movable hardships).

However, there is one more aspect of aesthetic access, which is similar to the first plan with the regular advancement of the present day. At the same time, the moment with the beautiful one lost the pose with respect through his catharsic, subtle, character. I’m going to talk about the destruction of the rivals and idealization, which the Bula is tainted with the Greek classic mysticism like the mystery ideal. “Pіdnesene” is a natural category of fisuvalo new horizon of life, which has seen the very culture of ancient antiquity. It included a large increase in the awareness of the natural and the human being, as well as the positive assessment of the fact that nature and the people are in the middle of the world and have a better culture. Tse led to the crises of a sophisticated mystery, yogic structure, yogo sacred serpent. First, the mystery of new extras sweeping a wider new aesthetic serpent: mysticism, poetry became more subtle, the canon of mysticism wasted the absolute value of the law of the fundamental law. The ideality of the mystery of the great classes is attributed to the gift of the natural nature, the demonic creative power. From now on, in the treatise of Pseudo-Longitude, in one of the most energetic artifacts to the idea of ​​an artistic modern art, the manifestation of a self-age is injected into it, scho blew the crises of the ancient mystery.

Ропvropeiska aesthetic thought was bent to the category of despicable lish at the XVIII century. In the entire period of the treatise Pseudo-Long_new, I have turned my attention to the respect of the former and becoming the subject of commentary and commentary. In France Silvein having acted in the “Treatise on Pridnesen” (1732 p.), The essence of this is to be reduced to the singing interpretation of Longina. In England, the understanding of the present was widely vikoristovuvati Ad-Dison, Hume, Shaftesberi, Hutcheson. At 1747 p. John Bailey having published the special message “Dosvid pro pidnesene”. I, on the spot, in 1757 p. Having appeared the most prevailing TV show of all nutrition - the treatise of the English philosopher Edmund Björk "Philosophical Reception about the similarity of our ideally blessed and beautiful".

It’s a new age, during the period of criticism of the baroque, since Galileo’s physics and astronomy have been clearly recognized as universal, and newly ethical history has pulled over international traditions, we have a great deal of understanding Such a conception of a well-known man who ruled the streaming and spirits of the classic mystery, welcome to bring adventurous and bazhennya to go with the necessary artistic hats at the mysterious new hour. The category of the celebrated, typical time of the culture of its period and the period of reaching the reach of life and dynamism, the number of bags reached in the culture of the XVI - XVIII centuries. Well, to the artistic sphere, then the category of the blessed, the superiors of their completeness, as I can see the whole range of mysteries, so from the point of view of theoretical reach, it’s ruined by the lack of power, disorder and lack of order.

The problem of the present became not only one of the leading ones in aesthetics at present, but one such as a little more natural, zvylnyayuschiesya in the framework of the classic tradition, took over the role of a life-time cross-country.

Aesthetics XVII and XVIII centuries I myself will look at the crisis of mystery, gliboku zmіnu svіtoglyadu і svіtospriimannya turned around before vivchennya aesthetically-artistic sub'ktivnostі yak in power creation, so і і і і іn process іm sprimіnnya. Pridnesene looked at in a close voice with the pathos of creation, a kind of real life (the problem of genality), and also with the pathos of people, I can also make a mystery (the problem of natural health and beauty).

New pidhid to rosumnnogo pridnenogo povedeny povezaniy z in the name of the Immanuel Kant. On vidmina vid Borka, a friend of a kind, without summing up, glanced at Kant aesthetically, without letting go of him to understand "more beautiful" and "gift", but at the same time, bringing ıkhniyu to the dialectic unity. I’ve got a natural passion for this category of people who want to be more pleased to be satisfied with what’s more and more, and what’s more about what’s about. Look forward to the beautiful, beautiful form, as well as form can be seen in formless objects. As a matter of fact, the basis of beauty, having kissed Kant, we are guilty of shukati pose by ourselves, then the basis of the gift of revenging ourselves is only in us in the character of our thoughts. Nareshtі, it’s better to wait for your free time, and on the next day you can feel free, v_dshtovhuvati, divuvati.

Almost respecting the winnings for the minds of a spiritually coherent, moral love of humanity, there are seemingly significant, grisny forces of nature, but suspicious manifestations, unavailable powers, energy and physical abilities of people. From now on, with Kant, on the one hand, one is obligated to bother with a high moral serpent through a fear of morality and moral satisfaction, and such a desire. Lyudina, who is experiencing almost perfect gifts, vlichnaya visibility in front of a person of strengths, can be ready for love and energy in her own way - that is not only aesthetic, but a high-visibility one. Yak bachimo, Kant having recognized the sound of the aesthetics of a descent with a high ethical culture of people.

Kantivsky ’idea of ​​moral pathos of the present day more read more Schiller. Winning, having won the name of the object, when stuck with our own nature, we will distinguish our nature; Rozumov’s nature - its superficiality, its freedom without a beggarly vengeance. Toobtse tse ob'kt, in front of a kind of physical phonics, ale morally and ideally above him is seen.

The moral strength itself has become more and more a special subject in the aesthetically vivnennogo pidnesenogo, transformed into a heroic problem. At the XVIII century. try to know how to get to the last history of the world, click on the need to explain the heroism, the role and role in the history of humanity. Although the first manifestations about heroism took shape more in Greek mythology, proteges of ancient tradition were respected, but more heroes passed. First week in the House of Revival, and then the sale of the whole New Hour, right up to the Great French Revolution, a heroic idea again after many of the most representative representatives of the whole revolutionary period. The image of a “heroic entuziast”, a partial bias and masculinity in the fight for the affirmation of the rosum, having pardoned Giordano Bruno at the creation of “About Heroic Entuziasm”. In the description of the heroic idea of ​​D. Bruno, having stepped up against the Christian rosum of God-hero of the hero, apparently with some great people є manifesting the will of God. Such a Hero D. Bruno porіvnyuє іz familiar to people as a dish, until such a time, as before empty kimnati, enter God’s spirit and spirit. To such a hero D. Bruno resisted the idea of ​​people, like a natural person and a clear spirit, swearing torn to the point of justice and justice, fouled the light of the earth and even the next, no matter how many people.

Heroic feasts, heroic enthusiasm are primed, on the clear rozumіnnі necessary needs of such a form of behavior. It is not ruining the harmony of forces that are recognized and bazhan, but the rosy shout, which is right next to the rosum springs of the good and the beautiful. The concept of the heroic was widely Victorized by the ideologists of the new bourgeois bourgeoisie.

A detailed sociological analysis of the appearances of heroism by giving the vidome іtalіysky philosopher D. Vіko with his work “Foundations of a new science about the igneous nature of the nation”. Vikladyayuchi his theory of historical riffraff, D. Viko nakoloshuvav, scho heroism more lazy weave etapam development of human civilization - "vika heroes". Winning, shcho leather people go through the three main stages - theocratic, aristocratic and democratic. The first stage of the vіdpovіdaє і vik god ’, so long as people associate their history with mythology, recognizing that it’s possible for them to live and manage the gods. The third, democratic stage, є "in all people." Among the “great gods” and “great people” there are “great heroes”, which are characterized by panovanny “aristocratic republics”, in which reign heroes.

Heroism of old times, having respected Viko, meaning that you are not the ones who attributed science to you, and primed winnings on an old basis, not a higher stage of morality. These heroes were rude in their world of rude and savage, they seemed to be supernaturally weak, rosy, unbounded by fantasies, addictions, through which they were ill-cultured, hard-hearted, immature and wild at their own cousins.

Hegel, having revealed heroism and heroism, gave the ymogu a much broader look at the mind of the heroic. Behind Hegel, the heroic epoch of the Old Greek is characterized by the substantial sound of particularity and suspension, private and suspension. We have a period of indivisibility without isolation, we will shut ourselves in, and having felt ourselves more deprived of the sound of our own kind, of our own kind. To this, the hero, having recognized as much as possible self-determination, the indivisibility of the Bula for the law itself, did not comply with the laws of the self and the court. Tobolnostavnyh and slavny zavdannya lyudina vikonuvala yak svosto osobistі. Dodamo before, when Hegel examined heroism, it’s not only a show of social history, but the first show of spirit, which is pretend to open historical history, but its historical modifikatsii. However, the situation, de heroism, is less than the need for people over him, he wants to win and to serve him for the sake of his interests, Hegel did not respect the reference.

Zovsim in a whole way heroism aesthetics romanticism. She won herself for self-sustainability. The romantics hung on an irrational concept of heroism, presumably with a kind of heroism, a manifestation of an overbearing beginning, which can be seen as history and sound past. Such a rosum was formulated with the leading rank in the sphere of aesthetics and mystery, secrecy in the creators of Novalis, Tina, Vakkendorera tina. Zvidsi Winik sub'ktivism and voluntarism in the rosumіnnі heroichesky yogo mіstsya in history.

On the form of the heroic ideal of romance, a vivid excitement was celebrated by the epic of Middle Age and the relational mythology. As far as educating the spiritual problems of the heroic dwindled to the heroic and historical democratic of Athens and the Republic of Rome, the romantics opposed the exploits of the people as an ascetic and ideal of Christianity. They stole their expressions of stench in the form of artistic, nativophilosophical-form, and it was more and more familiar with a natural program and an artistic practice. Теоретичне обгрунтування проблеми героїзму знаходимо у відомій праці Карлейля «Герої і героїчне в історії» (1840 p.). Героїзм для Карлейля існує тільки як видатне діяння окремої особи, наділеної волею Божою. Історія уявляється йому зміною певних типів героїв. Історія світу є лише біографією великих людей, стверджує Карлейль і зображує її як низку типів героїв і героїзму: спочатку герой виступає як божество, потім як пророк, поет, пастир і, нарешті, як вождь.

Для естетики романтизму характерною була спроба відродити героїчне розуміння життя з уславленням сильних пристрастей і видатних характерів. Спроба спиралася на суб'єктивне й ідеалістичне розуміння історії, а отже, привела романтиків до волюнтаризму й індивідуалізму. Такою була концепція Ф. Ніцше, філософія якого розвинула найреакційніші тенденції філософії романтизму, героїчний ідеал якого — «білокура бестія», «надлюдина», що стоїть на іншому боці добра і зла, ігнорує всі норми і закони моралі. Як і у більшості романтиків, уявлення Ніцше про героїзм і героїчне завуальовані, одягнені в напівміфічну форму, позначені ірраціоналістичністю.

У соціологічній літературі XX ст. існувало дві тенденції: одна пов'язувалася з містифікацією героїчної осо-

би, друга була суто нігілістичною, тобто такою, що відкидала можливість героїчної особистості в умовах сучасного суспільства. Англійський дослідник лорд Реглен у книзі «Герой» дійшов висновку, що герої — це не реальні особи, а продукт соціальних міфів.

Критичний підхід до феномена героїзму обгрунтував відомий американський соціолог Даніел Бурстин. У роботі «Імідис» він проаналізував наслідки, до яких призвів розвиток масової інформації в США. Вчений вважає, що сьогодні герой зникає із суспільного життя, він перетворюється на знаменитість, що є антиподом героя. Якщо герой створювався за допомогою фольклору, історичних текстів, святих переказів, то знаменитість — за допомогою пліток, громадської думки, журналістів, газет, кіно і телебачення. Плин часу, який творив героїв, руйнується знаменитостями. Адже перші творилися самі, другі робляться за допомогою повторень. Знаменитість народжується на сторінках щоденних газет.

Отже, не тільки соціальний зміст, а й естетичне значення та характер героїчного вчинку залежить від умов суспільної практики. Сама епоха, якість суспільного життя змінюють і тип героїзму: це або ентузіазм, або вольове поривання", або самопожертва, або просто жертовність в ім'я утвердження загальнолюдських цінностей. Ось чому героїчні і взагалі великі піднесені вчинки можуть проявлятися в історії через різні естетичні форми прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного.

Якщо герой, вершачи великі діла в ім'я блага всього суспільства, гине, то це сприймається як трагедія. Проте за умови, коли надзвичайні вчинки не дістають суспільного визнання, героїчні зусилля окремої особи набувають комічності. Сприятливі суспільні умови, вдало використані конкретною особою для якогось значного звершення,— і вчинок оцінюється як прекрасний. Якщо ж суспільні умови ще не визріли, але історична особа завдяки своїй інтуїції, вмінню, волі, сміливості піднімається над обставинами, її діяльність оцінюється як піднесене. Водночас у всіх цих випадках присутній героїзм, бо вимагає від особи морально і духовно опанувати несприятливі життєві обставини, що, власне, і відрізняє повсякденну діяльність від героїчного вчинку.

Особистість сама по собі, поза вчинками, поза реальними діями морально оціненою бути не може. Вона є великою, героїчною, піднесеною лише завдяки своїм вчинкам. Тобто вчинок оцінюється як героїчний не тому, що він звершений видатною, морально досконалою людиною, а навпаки, особистість є великою, визначною, героїчною завдяки тому, що здатна і звершила якийсь особливий вчинок. Але оцінка змісту героїчного вчинку мусить будуватися з урахуванням навколишніх обставин, конкретно-історичних умов, у яких діяла особа.

Звичайно, в житті і мистецтві нам доводиться мати справу з набагато складнішими випадками, які, на перший погляд, перекреслюють сказане. Взяти, наприклад, згубні для людини явища природи — бурі, шторми, землетруси. Вони вражають людину своєю «похмурою величчю», своєю нестримністю і нездоланністю. А тепер поглянемо на проблему з іншого боку. Перед нами такі літературно-художні постаті, як шекспірівська леді Макбет, пушкінсь-кий Скупий лицар, лермонтовський Демон... Як розцінювати їхні діяння? Вони творили зло і викликають рішуче засудження з позицій гуманістичного ідеалу, однак в естетичному відношенні їхні діяння оцінюються як піднесене. Why? У Шекспіра, Пушкіна і Лєрмонтова ми стикаємося зі своєрідною поетизацією зла, але такого, яке твориться не з корисливих мотивів, а в ім'я своєрідного «ідеального принципу». Зло у таких випадках відокремлюється від дрібних інтересів особи і здобуває надособис-тісний характер, масштаб вселенського зла. Саме завдяки цьому відбувається його поетизація, породжується «похмура велич». Згадаймо хоча б постать Сальєрі. Він вирішує отруїти Моцарта в ім'я спасіння самого мистецтва, а не тому, що ним керує проста заздрість. Сальєрі відчуває це як «тяжкий обов'язок», що й робить його трагічним героєм. Як бачимо, тут проблема критерію героїчного та піднесеного практично переміщується у сферу моральних пошуків людства. Отже, з незворотньою необхідністю ставиться проблема добра і зла перед кожним новим поколінням, перед кожною окремою людиною.

Зовсім інший смисл бачимо в інтересах і способі життя таких «героїв», як Яго, Плюшкін або Смердяков. Вони теж живуть сильними пристрастями, але безмірна всепоглинаюча заздрість і зажерливість, боягузтво і підступність роблять ці образи низькими, бо сила їхнього характеру спрямована до егоїстичної і своєкорисливої, а не суспільно значимої ідеальної мети.

Вперше в історії естетики термін низьке використав Аристотель для характеристики Менелая, персонажа трагедії Евріпіда «Орест», чия низкість не була викликана необхідністю. В мистецтві низьке виступає як у міфологічних, казкових, так і в реальних образах, що уособлюють негативні природні та суспільні цілі (Горгона Медуза, дракон, чудище погане, баба Яга, Каїн і Хам, Гобсек та Глитай і т. п.).

Низьке — то є сфера несвободи людства, негативна естетична цінність, крайній ступінь потворного і жахливого. Ця категорія характеризує природні і соціальні явища, які мають негативне суспільне значення і містять у собі загрозу людству, тому що на певному етапі суспільного розвитку не піддаються освоєнню і підпорядкуванню людській волі. Проте слід мати на увазі, що людська культура розвивається разом із суспільством, а тому цінності не можуть мати абсолютний характер. В умовах соціальних змін, коли суспільні межі між «верхом» і «низом» ламаються, то відчутно порушуються і визнані раніше абсолютними межі між прекрасним та потворним, піднесеним і низьким, героїчним і буденним. Саме тому за зовнішньою красою людини мистецтво може виявити моральну низкість, а за потворною зовнішністю — благородство духу (наприклад, «Людина, яка сміється» Віктора Гюго). Міфологічні образи, що традиційно уособлювали зло (Люцифер, Демон, Каїн), раптово розкриваються в поезії Байрона і Лєрмонтова як протирічна сполука негативних і позитивних якостей.

Різні художні напрями і течії по-різному ставляться до реальної діалектики естетичних та етичних цінностей і антицінностей. Класицизм, наприклад, закріпив їх за окремими жанрами: піднесене і прекрасне — за трагедією, низьке і потворне — за комедією. Що ж до романтиків, то вони у ставленні до життя стають у позицію іронії, яка піднесене робить низьким, а низьке — піднесеним, постійно «граючи» на естетичних контрастах. Це наводить на думку про несумісність поезії і прози, ідеального і реального в людині, як і в житті взагалі. Для романтиків справжня краса і велич можливі лише у світі мрій, у поетичних вигадках мистецтва; дійсність же губить, душить, принижує і робить прозаїчним все піднесене і поетичне.

Реалісти вважають піднесене і прекрасне такими ж реальними цінностями, як і низьке та потворне. Тому вони не виносять боротьбу піднесеного з низьким, героїчного з егоїстичним, поетичного з вульгарним за межі дійсності. Навпаки, реалізм вбачає в цій боротьбі закон життя, стимул його розвитку. Ось чому так відрізняється реалістичний «Хресний хід у Курській губернії» І. Рєпіна, де пов'язано в єдиний вузол величне і смішне, прекрасне і потворне, вульгарне і трагічне, від «Загибелі Помпеї» К. Брюллова, побудованій на типовому для класицизму чистому ' тризвуччі прекрасного — піднесеного — трагічного.